Вівці цілі — 4/5 ⭐️ #прочитанедля мене улюбленою книгою Євгенії Кузнєцової все одно залишається Спитайте Мієчку. але Вівці впевнено посіли друге місце 🐑🌟мені здається, ця історія ідеальна, щоб колись — через 10–15 років після закінчення війни взяти її у новорічні свята й знову поринути в атмосферу того, як ми живемо зараз❄️ я люблю жанр slice of life і мені подобається, як пише Євгенія. роман торкається душі й робить трохи боляче, бо тут є все: рідний військовий приїхав на свята, генератори, різдвяні традиції, працює ППО, хтось їде закордон, хтось готується до служби…єдине, що я не зрозуміла — чому ця книга вийшла навесні, адже вона ідеально підходить саме під період закінчення року. рада, що відклала її та прочитала саме заразнайбільше відгукнулись ці цитати:«Карла на це казала, що все, що отримуєш малими дозами, здається кращим: “Тато хороший, бо його мало і він сидить у своїх очеретах, а мама погана, бо зі мною ти ходиш у школу”.» «Вперше за довгий час Максима не підняла о шостій тривожність — така, ніби він щось комусь пообіцяв, забув, ніби з кимось посварився і тепер з живота до горла підіймається щось чорне, розлите всередині, і перебиває дихання. Так буває, коли засинаєш із поганими новинами, зранку прокидаєшся і ще не знаєш, чому тобі недобре, а потім усвідомлюєш.»