👻«І так щодня» Девід Левітанвидавництво: ВСЛ, 5/5💕Мені розбили серце. Ну так, зважаючи на зав’язку, я мала розуміння, що скоріш за все, так і буде, але не вірити в диво до останнього ну просто не могла. Це тепла історія з гірким присмаком невідворотного. Того, що змушує ще на початку книги сумно зітхати та поглядати на кількість сторінок, що залишилася до сліз. 💐 Історія оповідає про такий собі дух А, який щодня проводить в новому тілі. Він не знає своїх справжніх батьків, свого походження, звідки взявся і яка природа його сутності. Ось цілих сімнадцять років він подорожує з тіла в тіло, намагаючись проживати життя чужої людини з якнайменшими втручаннями. І все йде добре, допоки одного разу не прокидається в тілі Джастіна і не закохується в його дівчину Ріанон, яка справді заслуговує куди більше, ніж те життя, що вона має. Бо я хочу подарувати їй хороший день. Всього-навсього один хороший день. Я ж бо так довго беззмістовно тинявся, не маючи цілі, не маючи мети, і от зараз нарешті маю цю примарну, ефемерну мету, принаймні зараз відчуваю, що вона у мене з’явилася. Історія справді читалася швидко. Слова просто-таки несли мене сюжетом, я втрачала ліку часу, аби якнайшвидше дізнатися, що ж там далі. І ці всі описи були легкі, точні та наповненні певними відтінками. Не знаю як це пояснити… це більш на межі сприйняття почуттями. Неймовірна гра автора з читачем. Хотілося читати, хотілося страждати відчувати попри все.Та, історія все ж неідеальна. В ній не вистачає контексту щодо минулого А, не вистачає широти дій. Так, автор в декількох словах посеред величезного абзацу допускає думку, що наш герой такий не один. Але це все. Звісно, ніц вимагати щось масштабне від молодіжного роману. Та ось в цих моментах для мене справжні були… ну не сюжетні діри. Ні, скоріше не вистачало декількох пазликів. Знаєте, ось це трішки неприємне почуття, коли склав пазл на 2500+, а дві детальки десь поділися.Коротше, щиро раджу. Я в любові, і буду всім кричати про це.#дегустація