Стара Полтава

Один з найвидатніших хірургів XIX століття – Микола Васильович Скліфосовський. Він народився 6 квітня 1836 року на хуторі біля міста Дубоссари Херсонської губернії.Ім'я видатного хірурга, військового лікаря, ученого-новатора, доктора медицини відоме всьому світу. Був почесним членом Лондонського медичного товариства, Товариства чеських лікарів, Товариств лікарів-хірургів в Парижі і Будапешті. Власноруч сконструював апарат, що підтримував наркоз під час операцій. Після 1871 року він з родиною переїздить до маєтку другої дружини на Полтавщину. Його маєток розташовувався на території сучасного дендропарку в полтавському мікрорайоні Яківці.В окремому будинку він приймав хворих селян, робив складні операції в Полтавській земській лікарні.13 грудня 1904 року Микола Скліфосовський раптово помер у віці 68 років. Поховали вченого неподалік від місця Полтавської битви. 25 травня 1979 року перед головним корпусом Полтавської обласної лікарні, яка носить його ім’я, відкрили пам’ятник хірургу.#стараполтава

#анонси🚀 9 березня — вечір, що заряджає душею!«Стопами пророка» у музеї Івана КотляревськогоХочеш відчути силу слова Тараса Шевченка? 🤯Хочеш почути сучасну поезію про кохання, Україну, весну та все, що хвилює серце? 💛💙Тоді тобі точно сюди!Разом із «Код творчости 804» ми зануримося у світ поезії, музики та творчості, де:🎤 Вільний мікрофон — твоя черга поділитися думками, віршами або просто емоціями.🎶 Жива музика — бо слова ще крутіші з мелодією.🎲 Інтерактиви та розіграші — сюрпризи не забаряться.📖 Декламація Шевченка — класика, що досі б’є прямо в серце.💡 Це простір для щирості, натхнення та нових знайомств.Тому, якщо бажаєте долучитися як глядач, то реєструватися не обов'язково, але якщо хочеш, щоб ми були готові на всі 100%, — форма за посиланням: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSeYhxSrrmMHRual78CRwwSQ1m7d1YTtXWiSEB1hDgDhW5veaQ/viewform *🎤 Авторів для вільного мікрофону обов’язково просимо зареєструватися окремо (https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSfz8NoW3xkNPelWqT-uFb0mFtZiOBhW_Zc0m0cvVpKGIk-r-g/viewform). Кількість виступів обмежена, після реєстрації організатори зв’яжуться з вами.📍 Місце зустрічі: проспект Віталія Грицаєнка, 18⏰ Час: 16:00📞 Довідки: 095 415 28 90

У Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського відбулася презентація нового видання «У плині часу (Білики й біличани)» Валентина Полікарповича Замкового — українського географа, краєзнавця, письменника, критика та енциклопедиста. Книга ґрунтовно опрацьовує автобіографічні тексти автора, містить передмову, біографію, 260 приміток, географічний та іменний покажчики, а також додатки з листами Замкового та публіцистикою про Білицький регіон.Модерував презентацію Євгеній Калашник, директор Білицького краєзнавчого музею, учасник бойових дій та ветеран російсько-української війни. Нагадаємо, Євгеній вже був гостем нашого подкасту «Стара Полтава» і розповідав про фортеці та оборонні споруди Полтавщини.Євгеній Калашник:"Роботу над виданням було закінчено в зоні бойових дій, під загрозою з повітря і фронту. Сигнальний примірник книги покинув відділення Нової пошти в Чугуєві за дві години до влучання в нього ворожої ракети, а наклад відправлявся з Харкова під час посилення ракетних ударів по місту".Пам'ятаймо справжню ціну нашої культури й продовжуймо боронити її та нашу державність. 🇺🇦 Слава Україні!

📆 Сьогодні ми вшановуємо 108-му річницю бою під Крутами — події, яка стала символом героїзму та самопожертви молодих українців 🇺🇦 у боротьбі за незалежність. 29 січня 1918 року біля залізничної станції Крути близько 600 студентів, гімназистів та курсантів протистояли наступу більшовицьких військ на Київ. Серед цих відважних захисників були й уродженці Полтавщини.Аверкій Гончаренко — народився 22 жовтня 1890 року в селі Дощенки Лохвицького повіту (нині Чернігівська область). Випускник Чугуївської військової школи, учасник Першої світової війни, нагороджений Георгіївським хрестом. Під час бою під Крутами командував українськими силами, організувавши оборону та відступ. Після війни емігрував до США, де прожив до кінця життя. Федір Гончаренко — молодший брат Аверкія, студент третього курсу медичного факультету Київського університету. Брав участь у бою під Крутами у складі Студентської сотні. Загинув у бою, був серед 30 студентів, захоплених у полон та розстріляних більшовиками.Микола Божко-Божинський — народився 23 жовтня 1895 року в селі Калкаїв Хорольського повіту. Випускник Лубенської гімназії, студент фізико-математичного факультету Університету Св. Володимира в Києві. Активний громадський діяч, член партії есерів. Добровольцем пішов на фронт, потрапив у полон під Крутами та був розстріляний більшовиками. Похований на Аскольдовій могилі в Києві.Володимир Шульгин — студент фізико-математичного факультету Київського університету, голова Київської Української Студентської Громади. Походив з родини, пов'язаної з Полтавщиною: його мати, Любов Устимович, була уродженкою Хорольського повіту. Володимир загинув у бою під Крутами.Юрій Вороний — уродженець Полтави, студент медичного факультету Київського університету. Під час бою під Крутами служив у перев'язувальному загоні, надаючи медичну допомогу пораненим. У майбутньому став видатним хірургом, першим у світі виконав пересадку нирки у 1933 році. Загалом дослідникам відомо 12 прізвищ уродженців Полтавщини, які стали символом самопожертви прийнявши бій під Крутами. Ці герої з Полтавщини, разом із сотнями інших молодих патріотів, віддали свої життя за свободу та незалежність України. Їхній подвиг назавжди залишиться в нашій пам'яті як символ мужності та любові до Батьківщини 🇺🇦

21 січня 1918 рокуЗайнято відділення Державного банку № 3 (стоїть військова варта), пошту, телеграф. У місті проводяться обшуки з метою вилучення зброї. Був обшук у Віленському військовому училищі, зброю вилучено.Вибори до Українських Установчих зборів. Українська Рада, розігнавши Раду робітничих депутатів, нічого не зробила для зміцнення своєї влади, яка перейшла до рук більшовиків, що прибули з Харкова.По місту розклеєно таке оголошення Військово-революційного комітету:«Товариші і громадяни! Революційні війська зайняли Полтаву, щоб відновити в ній потоптану владу Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів, а разом із тим і відновити порядок у Полтаві, де з часу появи київських каральних загонів панує повна вакханалія, розбій, грабежі й убивства.Військово-революційний комітет, спираючись на революційні радянські війська, не допустить надалі жодних безчинств, насильства й грабежів.Революційний комітет закликає все населення Полтави надавати йому всяке сприяння в боротьбі з безчинствами:звертатися до патрулів із проханням про арешт п’яних;негайно повідомляти до Революційного комітету (музична школа, 3-й поверх) у будь-який час дня й ночі про кожне порушення порядку;не надавати значення і не поширювати різні неперевірені чутки;сприяти припиненню обшуків, негайно повідомляючи про них у Революційний комітет.Усі дійсно необхідні обшуки можуть проводитися лише за ордерами Військово-революційного комітету та польового штабу комісара з боротьби з контрреволюцією.Військово-революційний комітет повідомляє громадян про зняття воєнного стану і гарантує спокій у місті»

Інколи в коментарях бачу емоційні дискусії про Різдво 25 грудня. Частину людей дратує, що не всі святкують 7 січня, як «завжди було». Найпоширеніший аргумент — дату свята змінити неможливо, бо так святкували раніше і так буде завжди.Насправді історія говорить, що все можна змінити і так робили неодноразово. І кому як не підписникам цього каналу знати, що календарі змінювалися не раз. Колись Новий рік починався 1 березня — саме так його відзначали наші предки. Згодом держава ухвалила іншу дату — 1 січня, і сьогодні це вже ні в кого не викликає заперечень. Свята, календарі й навіть релігійні традиції змінювалися протягом століть.Опір змінам це нормально. Але час зазвичай розставляє усе на свої місця. І вулиця Сінна вже ніби давно не Ленінградська. Хоча опір цьому спочатку був шалений. Просто раніше ці процеси змін тривали десятиліттями/століттями, а тепер — відбуваються значно швидше. Бо й епоха інша.на фото Спасо-Преображенський собор на базарі. 40-ві роки минулого століття. Підірваний комуністами в 60-ті роки.

У новому випуску подкасту «Стара Полтава» говоримо про одну з найстаріших аграрних наукових установ країни — Полтавську дослідну станцію.Наш гість — Леонід Глущенко, старший науковий співробітник станції.У цьому випуску ми говоримо про історію створення Полтавської дослідної станції та ключові етапи її розвитку, про унікальний багаторічний дослід беззмінного жита, який не має аналогів у світі, про музей станції. Також обговорюємо сучасні проблеми, з якими стикається установа, і те, яку роль станція відіграє сьогодні та яке значення має для науки.🎧 Apple Podcasts🎧 Spotify🎧 Soundcloud🎧 Castbox🎧 Pocket Casts🎧 YouTubeабо просто шукайте "Стара Полтава". Не забувайте, писати нам відгуки і ставити 5 зірочок ⭐️ на платформах, де ви слухаєте подкаст. Розповідайте про нас своїм друзям.І якщо ви хочете, щоб ми й надалі розповідали історії Полтави, долучайтеся до спонсорства. Ваша підтримка допомагає нам створювати більше якісних випусків, запрошувати гостей та зберігати історію нашого міста. Ставайте спонсором нашого каналу на YouTube

Джерело: Telegram-канал краєзнавця Леоніда Булави 👇👇👇З приводу книги про долину Ворскли.Рукопис вийшов насичений інформаційно й ілюстративно. Дякую всім колегам, хто відгукнувся, і надав свої статті або матеріали. Будь-яка використана інформація, фото, ідея, подані при обговоренні матеріалів у фейсбук у книзі відзначені подяками. Старався нікого не забути.Із позитиву: постійний спонсор наших краєзнавчих книг (дуже скромна людина) і на цей раз погодився допомогти, а постійне видавництво - прийняти рукопис в роботу.Власне, я надаю вже повністю зверстаний оригінал-макет, навіть обкладинки.Ще очікую на матеріали, які знайдуться в фондах краєзнавчого музею. Є два рецензенти: директор музею Олександр Супруненко і першочитач всіх наших книг Володимир Муха. Вдячний їм, але шукаю ще одного рецензента. Професійні історики Полтави традиційно не погоджуються на рецензування. Їм же в книзі я подяки за книги висловив. Може хтось таки згодиться бути третім рецензентом?🙏Дилема: хто офіційно надасть гриф виданню? В принципі, можна й без грифу... Прізвища авторів - то вже гриф.Хотілося б, щоб на школи, Подільську райраду їхні депутати - бізнесмени знайшли трішки грошей. Бо книга - повністю про Подільський район. Але поки що ніхто не зголосився...Що ще? З великою вірогідністю, 30-40 примірників книги для бібліотек і співавторів будуть видані - десь через пару місяців.Як показав досвід попередніх видань серії "Історичні райони Полтави", бажаючих мати книги в особистих бібліотеках дуже мало. Ну і я не очікую, доки вийде 7-ма книга цієї серії, розпочав роботу над черговою книгою - про одне із найдавніших передмість Полтави - ПАНЯНКУ (в наш час - майже середмістя). Тож запрошуємо до співпраці! Ось вона (Панянка) на попередньому фото, передній план.

🕯️У День памʼяті жертв Голодомору полтавці діляться жахливими спогадами своїх предків…Полтавський лікар та співавтор книги про Олександра Несвіцького - Віталій Закладний, розповів про трагічні події, свідком яких стала його бабуся: «Сьогодні в Україні страшні ,трагічні роковини голодомору,який ініціювала сталінська компартія,з метою зламати в нашій країні будь-який спротив колективізації.На жаль, і в моїх рідних були випадки смерті від голоду 1932-1933 років. Так, в той час померла бабусина рідна сестра та була похована на межі ділянки садиби. Сама моя бабуся Марія Іванівна Закладна, яка мешкала на Бакаях в селі Братешках на Решитилівщині, перед самою смертю, в 1966 році розповіла, що йшла на станцію та зайшла до сусідів - запах м'ясної, якої вона не чула більше року, юшки вдарив в ніс.Вся сім'я на чолі з батьком, сиділи за столом та їли м'ясну юшку. Хазяїн запросив її за стіл "пообідати". Але що кинулось бабусі в очі - це відсутність меншої дитини. Страшна здогадка прийшла до неї в голову. Вона не зчула, як вискочила за двері та "дременула" на станцію.Згодом сім'ю арештували,вони (батьки) вбили меншу дитину, щоб врятувати інших дітей від голоду. Згодом батьків засудили та відправили до Сибіру, де вони і згинули, дітей відправили в дитбудинок. Так і пропала трудова сім'я.Розповів, як мені розповіла перед самісінькою смертю моя бабуся по батькові. Вічна пам'ять мученикам. Не привиди Господь бачити "повтор". Нехай Господь покарає упирів,які так знущались над українцями! Будьте уважними,знову кровава орда суне на нас, щоб повернути ті страшні часи!».

1-ша залізнична школа, випуск 1927 року (після 7-го класу).Розташовувалася на нинішній вулиці Небесної сотні, паралельно до Успенського собору (нижче від нього).Її попередником із 1917 до 1920-го року була Перша українська гімназія імені Івана Котляревського.У 1907 році до цієї новопобудованої тоді споруди на Подольському спускові було перенесене з провулку Слюсарного Восьме міське початкове училище ім.Котляревського (за проєктом 1905 року; в стилі, близькому до українського модерну; архітектори Є.М.Сердюк і Н.Ф.Стасюков).Як бачимо на фото, ця будівля у самому кінці 1920-х років вже стала замалою для здійснення повної (10-річної) середньої освіти. Тому на Подолі було зведено будинок для нової середньої залізничної школи, яка отримала №67.Як будинок колишньої школи на фото використовувався в 1930-ті роки - мені невідомо, можливо хтось із читачів знає.Під час артилерійського обстрілу Полтави перед її штурмом 21-22 вересня 1943 року будинок був пошкоджений. Після війни його не стали відтворювати в початковому вигляді. При відбудові міста на нинішній вулиці Небесної Сотні №45 (раніше вул.Леніна) збудували житловий будинок, у якому колись працювала і бібліотека.фото та інформація Леонід Булава#стараполтава