Чому все, що стосується душі, ми так легко відкладаємо «на потім»?Ми не відкладаємо їжу, коли голодні. Не відкладаємо сон, коли виснажені. Не відкладаємо зустрічі, які для нас важливі. Але коли справа доходить до молитви – раптом знаходиться безліч «потім».Правда в тому, що «потім» – це найнебезпечніше слово для душі. Мені здається, ми відкладаємо духовне не через брак часу. А через страх. Страх зупинитися. Страх подивитися в себе чесно. Страх почути відповідь, яка може щось змінити.Бо зустріч з Богом – це завжди про правду. А правда інколи незручна. І ще одна причина – ми думаємо, що духовне потребує тиші, спокою, правильного настрою. Але Бог приходить не тоді, коли в нас все ідеально. А тоді, коли ми втомлені, розгублені, зайняті, інколи навіть розбиті.Йому не потрібне наше «потім». Йому потрібне наше «зараз». І, можливо, духовне життя починається не тоді, коли в нас з’являється час. А тоді, коли ми перестаємо чекати і просто відкриваємо серце.Бо одного дня «потім» може так і не настати.