Чому переселенці не прийшли на фотосесію?(І трохи про те, як змінюється аудиторія за 3 роки війни)Минулого тижня ми спробували зробити щось нове — колаборацію з фотографкою. Дуже талановита дівчина запропонувала зробити благодійну фотосесію в оранжереї, де саме цвіли азалії. Місце дуже красиве, і сам вхід туди зазвичай платний — 100 грн за територію ботсаду + 50 грн за вхід в оранжерею, + 400 грн, якщо хочеш фотографуватись.Ми домовилися з ботсадом, щоб пускали безкоштовно — все задля того, щоб зібрати донати на роботу дитячого центру. Людина приходить, донатить 700 грн, і отримує: вхід, фотосесію, фото, прогулянку ботсадом — і водночас допомагає дітям ВПО. Здається — вигода очевидна. Але… Прийшли тільки троє. З 20 місць.Одна з них — наша підписниця, переселенка. Двоє інших — з аудиторії фотографки. Ми поспілкувались, і висновки мене не відпускають.Дівчата з аудиторії фотографки сказали: це зручно, швидко, красиво, економно. Вони працюють вечорами, а вдень — вільні. І їм важливо мати гарні кадри для роботи. Дівчина з числа ВПО була щиро здивована, чому так мало людей із «наших» прийшло. Вона сказала: «Це ж супервигідно! Вхід безкоштовний, фото чудові, час проведеш з користю, а ще допоможеш фонду. Чому так мало людей скористались?»І ось тут я усвідомила важливу річ.На третій рік війни аудиторія переселенців змінилась. І поділилась. 1. Перші — вже адаптувались. Вони знайшли роботу, житло, друзів. І фонди їм більше не цікаві. Навіть якщо колись отримували допомогу, зараз — вже ні лайків, ні репостів, ні донатів. У кожного своя дорога, і це нормально. Але іноді сумно, що ті, хто пройшов з нами важкі етапи, просто забули. 2. Другі — це нові або літні люди. Їх мало, їм важко, у них немає доступу до інформації. Вони виживають. І тут потрібна дуже точкова, турботлива допомога. Їм не до фотосесій. 3. Треті — це ті, хто адаптувався до допомоги. Вони активні тільки на видачах. Вони моніторять лише гуманітарку. Варто написати про гігієну чи речі — десятки коментарів. Варто оголосити лекцію чи фотосесію — тиша.Це спостереження — не скарга. Це — реальність.І нам, як фонду, важливо розуміти, з ким і як ми говоримо. Кому ми насправді потрібні. Хто з нами далі. А ще — шукати нові формати, щоб підтримувати проєкти, які щодня змінюють життя.Бо наш центр працює не заради цифр у звітах.А заради реальних дітей. Реальних родин. Реальних змін. І саме тому ми будемо продовжувати — навіть коли важко.Дякую тим, хто поруч.Навіть коли вже не треба.