Як втримати кукуху, коли світ навколо тріщить по швах?

Одягнути рожеві окуляри-сердечка? Сховатися за ними, заплющити очі й зробити вигляд, що нічого не відбувається? Останні дні приносять стільки болю, що психіка часом просто відмовляється все це вміщати. Тривоги, удари дронів, загрози для людей і бізнесу, страшні новини, трагедії зовсім поруч і далеко від нас…

💔

Іноді відкриваєш стрічку — і відчуваєш: я більше не можу. Мені просто забагато.

І в такі моменти не потрібно змушувати себе бути сильною. Боляче — плачте. Страшно — визнайте свій страх. Злитеся — дайте цій емоції безпечно вийти. Забагато — закрийте стрічку. Не заморожуйте себе всередині. Повертайтеся в тіло. Дихайте. Відчуйте ноги на землі. Вийдіть на повітря. Торкніться дерева. Прийміть душ. Поїжте. Поспіть. Обійміть когось свого. Шукайте те, що саме вам повертає відчуття опори: близьких, природу, тишу, молитву, практику, терапію, рух. Я вірю в силу нашого внутрішнього стану. Вірю, що наша увага, вибори, наміри та дії мають значення для тієї реальності, яку ми створюємо далі. Але для мене це зовсім не означає заплющувати очі на реальність, яка є зараз. Навпаки.Бачити темряву — і свідомо не ставати нею.Бачити біль — і не втрачати здатність любити.Бачити руйнування — і продовжувати створювати.

Можливо, саме в цьому зараз і є наша сила. І ще одне, що мені дуже хочеться сказати:продовжувати жити — теж не соромно.

Сміятися. Пити каву. Працювати. Обіймати близьких. Створювати. Любити. Радіти моментам, у яких усе ще є життя.Радість у страшні часи — не зрада чужого болю.

Тому мої рожеві окуляри сьогодні — не про втечу. Вони про вибір. Не втратити себе. Не втратити здатність любити. Не дозволити темряві оселитися всередині. І продовжувати творити ту реальність, у якій хочеться жити. ❤️‍🩹Бережіть себе.А що сьогодні дає вам відчуття опори?