Колись один Учитель сказав своєму учневі:— Поглянь на світ навколо. Яким ти його бачиш?— Він буває добрим і жорстоким, світлим і темним, — відповів учень. — Іноді він тішить, а іноді ранить.Учитель посміхнувся:— Світ — це дзеркало. Він лише відображає те, що ти носиш у собі. Якщо в серці є спокій — ти знайдеш його у кожному дні. Якщо в думках — страх, то навіть сонце здаватиметься тьмяним.— Але ж, — замислився учень, — чому іноді я хочу змінити життя, а воно залишається таким, як було?— Бо в тобі є сторожа, — відповів Учитель. — Це твої старі травми, страхи та переконання. Вони охороняють двері змін, не дозволяючи новому ввійти. Ти можеш їх не помічати, але вони завжди поруч, тихо шепочуть, як жити, і тримають тебе в знайомих, але вузьких межах.— І як же мені пройти повз цю сторожу? — запитав учень.— Побачити її. Усвідомити. Подякувати за те, що вона хотіла тебе захистити. І відпустити. Бо коли серце звільнене від минулого, ти стаєш справжнім автором своєї історії. І тоді світ навколо починає мінятися, немов полотно під пензлем художника, який вперше наважився малювати власні сни.Пам’ятай: світ зовні завжди народжується всередині. І якщо хочеш нового горизонту — спершу зміни картину сприйняття.