В одній із своїх останніх книг «A Legacy of Spies» Джон Ле Карре описує епізод, який міг би бути написаний сьогодні.

Лівий активіст виступає на зібранні у Британії з тезою: Радянський Союз вам не загрожує, справжній ворог - це США, тому треба роззброюватися. Герой книги ставить просте питання: добре, СРСР не загрожує, але США загрожує, то, може, нам треба озброюватися проти США?

Текст блискуче підсвічує ключову особливість спецслужбових «активних заходів»: їхнє завдання полягає не в зміні світогляду людини на 180 градусів, а в інструменталізації вже наявних у суспільстві страхів, пацифізму чи ідеологічних сліпих плям.

Передусім ідеться про феномен «корисних ідіотів». Найкращим агентом впливу є той, кому не треба платити і кого не треба шантажувати. Щира переконаність активіста робить його імунним до звинувачень у роботі на ворога, адже він діє «за покликом сумління». Це і є структура «активки» в чистому вигляді: не брехня, а асиметрія.

Пропагандист не каже «здайтеся», він каже «один з ваших ворогів не такий страшний», продаючи конкретну конфігурацію беззахисності, яка виглядає як здоровий глузд. Найефективніше в цій схемі те, що носій послання може бути абсолютно щирим.

КДБ не вербував усіх цих британських «голубів», адже більшість просто вірили у те, що говорили. Проте щирість не скасовує функцію.

Сьогодні та сама конструкція працює з іншими словами: «Переговори будь-якою ціною», «Не можна перемогти ядерну державу», «Захід втомився». Замість ядерного роззброєння отримуємо капітуляцію під назвою «мир», а замість КДБ - дифузнішу, але не менш керовану мережу.

Характерно, що прийом reductio ad absurdum, який застосовує герой Ле Карре, моментально оголює маніпуляцію. Якщо метою є безпека, то логіка активіста мала б вести до озброєння проти іншого ворога. Але мета активіста - свідома чи несвідома - полягає саме в беззахисності.

Ле Карре помер у 2020 році. Він устиг побачити Brexit і Трампа, але не встиг написати про це. Шкода, адже йому б вистачило матеріалу на ще одну книгу.

@Ігор Семиволос