​​«Ти тут, Боже? Це я, Маргарет»

Одна з тих комедійних драм, що потрапляє в саме серце навіть враховуючи формально скупе особисте ототожнення та фактично не близькі ситуативні конфлікти. Проте покривається це міцною емпатією та товстим шаром такої рідної дитячої наївності. Це дуже відверте, але не вульгарне, незручне, але щире, часом карикатурно-інфантильне, але не позбавлене правильної дотепності та зворушливості кіно про дорослішання, набуття жіночності та пошук сенсу у «невидимому». Оповідь в декораціях американської утопії 70-их, про банальну самоідентифікацію в нетривіальних обставинах. Коли ревізіонізм — це стиль життя, весь світ консолідує проти тебе, а Бог мовчить. Коли конфронтує стереотип проти правди, ескапізм проти прийняття, релігія проти віри та народжується просте усвідомлення, що обставини не визначають особистість. Коли сповідування батьками різних релігій, формування, що руйнує переконання в простоту буденності накладаються на переїзд та тиск оточення — ідеально спрацьовує метафора про війну за першість та авторитет, асиміляцію й формування наступного покоління.«Дорослішання довжиною в життя», бо кожна нова зміна — це новий виклик, а випробування — досвід. І може ти занадто добра, нераціональна християнка, «залишена» бабуся, що шукає любові на заході життя, зацькований підліток, травмований власною винятковістю або дівчинка Маргарет, що шукає прості відповіді на складі запитання: «Чи є Хтось зверху?», «Чи існує справедливість?» та «Що означає бути дорослою?»І це все за підтримки музики Ганса Циммера, одного з операторів «Stranger things», а також кастингу з Рейчел МакАдамс (чудово зіграної МакАдамс!), регламентовано приємної Кеті Бейтс (з характеристикою, згадай «це» у своїй бабусі) та юної зіроньки Еббі Райдер Фортсон.«Ти тут, Боже? Це я, Маргарет» — виразно, мило та проникливо.#review