Статистика telegram channel - @smytnyi

Це - Женя...Вона актриса,яка взагалі не мала сидіти на цій сцені, закутана в українській прапор. Не мала прокидатися кожного дня о 04:00, слідкувати за збором заліза й декорацій, командувати вантажниками, зривати голос і сидіти на локації ще години 4, коли усі аплодисменти вивітрилися, а актори, балет і я - вже 2 години як відпочивають в готельних номерах. Не мала ця Женя їздити у фурі з дорослими мужиками нічними трасами, не мала організовувати логістику, не мала залазити на висоту 20 метрів без страховки, і слідкувати, чи вмикається неоновий хрест. Не мала Женя, ця прекрасна актриса (підкреслюю) - цим усім займатися.Вона просто ходила на наші репетиції, щось підказувала по сценах, ставала зі мною в пару, аби поставити фехтування на «Як розвалити імперію?», т.д.Але в фінальні дні перед премʼєрою, коли кожен мав бути на своєму місті,сталося так, що саме Женя взяла на себе весь сценічний департамент. Не мала це робити. Але раптово, чомусь,у цієї чудової актриси - знайшлися сили, сміливість і безумство - організувати те,що навіть я - боявся б на себе брати. І тепер - Женя голова сценічного департаменту Ребелії.І якщо ви бачите виставу,кожен раз, де б вона не проходила,ви маєте знати,що вона починаєтьсяне з гриму, не з автобусу з наклейкою «МУР» у вашому місті,не з репетиції з акторами,не з розминки балету,навіть не з включення першого світлового приладу.Вона починається задовго до цього, з Жені, яка приїжджає в кожне місто о 05:00 ранку,розгрібає фури й виставляє реквізит.І закінчується,не тоді, коли ви стоїте з гордо піднятим тризубом на руці,а коли Женя,о другій ночі, все зібрав з темного майданчика - нарешті має можливістьпіти поспати дві години,до наступного виїзду о 04:00.

і ми… перемогли? ..Мене мучить дуже дивне переживання, яке я хочу виписати сюди.Можливо, коли я це сформулюю - мені стане легше. З моменту виходу «Ребелії», я відчуваю дуже багато емоцій. Але жодну з них, на жаль - я не можу охарактеризувати як «щастя».Намагаюсь вже майже силоміць, кидаю себе в нього, ну давай, дурнику, відчувай!Але не виходить.Все не можу зрозуміти,що не так? Тур - розпродано, вистава ця - краще ніж все, що було.Буде більше вистав, мене оточують дуже талановиті люди, нам вдалося… Нічого не допомагає. Коли стався успіх «романтики», я одразу поставив мету: «ти маєш зробити щось краще». Ти маєш доказати, що успіх був неодноразовий. Що ти не залишися в історії, як автор «Ти [Романтика]».Ми писали, працювали, ставили.Доставили до того,що «РЕБЕЛІЯ» - дійсно краще. І якщо я залишусь в історії виключно як автор «романтики» і «ребелії» - мене це влаштовує. Але від чого ж так неспокійно?Я… не знаю. Я шукав відповідь, писав другу частину цього тексту багато разів, переписував,але все одно - виходила якась дурня.Тільки Марк Аврелій допомагає. Ніякої не буде історії, ніким ти не залишишся, аби тільки кожен день проводив з користю чи задоволенням. Я зараз відчуваю себе корисним,також смачно поїв тільки що,тому відчуваю себе задоволеним. Щасливим я себе відчуваю… разом з нею, напевно що. Як це наївно і дурно все, згоден.

Якось я був присутнім на перемовинах з однією артисткою й мав знімати їй кліп. Пропонував цікаві варіанти, показував, як роблять, наприклад, в Англії. У відповідь отримав прохання зробити для наших людей - «простєнька». Або коли я показував демки «Ти [Романтики]», то люди дивилися на нас як на божевільних. Хтось співчував, бо в цей проєкт, нібито, мало хто повірить. А хтось казав, що це революційно, безумовно, але 47 хвилин бубнєжа про письменників Розстріляного Відродження не слухатимуть. Але, бачите, виявляється, що ці фахівці недооцінюють українського глядача. Чому існує така проблема?Тому що наш топовий продукт, який дивилися найбільше людей – особливо до повномасштабного вторгнення – був насичений російським ринком. Людям згодовували всіляку ху#ню. Бо це легше. Бо це рейтинги. Якийсь відос комедійний, де людей, не знаю, змушують жерти какашки, завжди дивитиметься більше людей. І ми з вами теж його подивимося, щоб розслабити мозок швидше, ніж 20-ти хвилинне відео про прем'єру Березоля. Це просто закон природи. Мозок хоче відпочивати. Але треба просто намагатися зробити так, щоб історію постановки театру Березіль було так само цікаво дивитися, як челенджі, розумієте? І це дуже складна праця. Вона потребує компромісів, вона потребує сміливого ставлення до історії, до класиків.  Юрій Шевельов писав про те, що у нас до книги й досі залишилося візантійське ставлення. Але від цього, насправді, до спалення книг на площах – один крок, адже це два боки однієї медалі, розумієте? А в розвинених країнах книга – це entertainment, твій друг. Так само й театр – не храм. Ні. Чому театр – храм? Я от якось мав нагоду подивитися бродвейську виставу наживо. І спершу, як пересічний український глядач, я просто оху#в з того, як публіка спокійно бере з собою на перегляд вистави пиво та попкорн. Уявіть: актор на сцені грає драматичну сцену кохання з Дейзі під звуки поїдання попкорну і відкривання пива. Проте потім я зрозумів, що в цей момент у кожного з глядачів руки не зайняті телефоном. Розумієте? Вони насолоджуються кожним моментом. Вони отримують повний цикл задоволення. І я впевнений, що дехто з наших критиків сказав би: «О, це не духовно!»; «Де ідея?»; «Де мораль?»; «Де катарсис?». А разом з тим, як тільки залетить якась наша дурня на Захід, навіть якщо вона максимально проста і попсова, але це дивляться десь в Америці, ті самі критики казатимуть, що це геніально, що це основа українського культури, це база, це фундамент. І тому треба бути простішим, розумієте? Я так багато срався з різними представниками вищих інтелігентних кіл, і вони розділилися у своїх думках щодо «Ти [Романтики]». Одні казали, що нарешті хтось показав живих та класних письменників, не канонічних, інші ж обурювалися, бо що ж це за слова «Бі Бо Бу, я поезію…», як так можна. Але можна, бо ж хто заборонить? І от мені здається, що це ставлення до культури, історії, письменників як до чогось святого – це те, що їх і вбиває.

❗️⚡️За последние две недели ВС РФ перебросила на аэродром "Оленья" порядка 40 дальних бомбардировщиков Ту-22М3, а также около 20% всех имеющихся в стране Ту-95МС. Это крупнейшая передислокация стратегической авиации с начала конфликта.⠀Данная передислокация может свидетельствовать о подготовке ВКС России к масштабной операции, призванной нанести Украине сокрушительный удар по ключевым объектам — энергетике, транспорту, логистике, командным центрам, если на Банковой откажутся от предложенного меморандума, который должен стать основой для будущего мирного соглашения с Украиной.⠀В случае очередного срыва мирных переговоров Москва больше не намерена растягивать военные действия на годы. В Кремле, по данным инсайдера, принято решение завершить активную фазу максимально жёстко и быстро, используя все доступные средства — кроме ядерных.⠀Аэродром "Оленья", как один из наиболее защищённых и отдалённых, выбран для концентрации сил стратегической авиации и боекомплектов.⠀Владимир Путин, как утверждают источники, рассчитывает продемонстрировать Западу, как будет выглядеть война, если Россия "перестанет сдерживаться". Это также — сигнал европейским "ястребам", особенно на фоне обсуждений поставок новых вооружений Украине.⠀Военные эксперты ожидают ранее невиданный удар по логистическим узлам ВСУ в случае попытки Зеленского сорвать переговоры или эскалировать обстановку.Предположительно, готовящийся удар может включать в себя наряды из 80 4,5-маховых крылатых ракет Х-32/22Н, а также 270 - 350 малозаметных стратегических КР Х-101 + неизвестное количество СКР 3М14Т/К "Калибр-НК/ПЛ", тактических КР большой дальности Х-59МК2 и Х-69, а также 20 - 40 малозаметных тактических КР большой дальности 9М728 / Р-500 "Искандер-М/К" + несколько сотен БПЛА-"камикадзе" "Герань-2".@RussianArms

Дієтичний Прелюд..Мені снилось -жує земля.Земля надувається, як губа,переварює, мов глиста.Земля, усміхнена і сумна,накриває нас всіх,як пизда.О, як же болить землі!В неї зуби такі гнилі.В неї очі такі тупі.В неї руки уже болять,але нас все одно зʼїдять. Може винен:чи я, чи ти,що даємо себе землі?Що вона вже не хоче, може,ну а ми такі: «Допоможем!»Натовкли себе в глотку ми,апетитними для землі.А земля вже ригає, бідна,кінця-краю ніяк не видно:наші кістки, уривки шкіри,дитячі іграшки, сувеніри,обрубки ніг, підліткові драми... Земля переварює все, помалу,і пускає собі по каналах. О, ну як же болить землі!А ти спробуй таке з’їси.Рік за роком, живильним соком,станемо - я і ти.І мільйони таких, як ми.Можеш винен:чи Бог, чи лох,що ми – у землі у шлунку?Земля може хоче – мох,а їсть – кістки та обрубки.Здається мені, ця дієта,передається, як естафета. Земля може зовсім – веган?А ми - кормимо їй планету.Рік за роком, століття крокомбіжать, і не зупиняються.А ми – штовхаємо в глотку землі,все, що ходить і розвивається.

Вижив - не означає пережив...Скільки ниток обірвано!Скільки сердець утрачено!Наче скотилось колись із гір воно, Наче і гори - запались небачено!Книжки читать... Отак, щоб час прогаять...І дослухатися, до голосів чужих...Ну, що ж... Життя зберіг! І зберігаю…Але хто вижив — ще не значить пережив.Війна минула... Тиша пойнялаНапівзруйновані міста і села.Вже світло може бути, але млаЗакоренилась в душах невеселих.Далека мила. Я цілком самотній І може так скінчу життя.Немає миру в тиші цій мертвотній,Нема - до миру вороття.Ми розгубили все: рукописи й знайомих,Зубні щітки й покликання в житті.Проте чи був це огріх, омил, промах?Ми чесно йшли,по збоченій путі.Тепер закрилися джерелаЖивих і творчих споглядань.Човнів нема, а каравелиВезти не можуть через хлань!Учитись запахи ловитиВ гіркавих і чужих словах, І шанувать чужий епітет,Не знаючи, чи вірш - прочах?Річки біжать, і люди плещуть,Але над усім подвійне скло, І вечір вже — літературний вечір -Живе закрилось джерело...Автор цього вірша… Юрій Шевельов.

Коли ти бунтуєш...Ви взагалі розумієте, яку дивовижну найобку було проведено над жінками?Як прийнято святкувати 8 березня у пост-радянському просторі?"Прикраса колективу", "Дєффачкі", "букєт тобі і кольє, на твою красіву шию", "чарівна стать", "любімиє", "міліон розочєк тобі"... це все такий пиздець, якщо чесно.Це як святкувати день звільнення від рабства - вручаючи мотику й мішок. Майже всю сучасну історію,жінки боролися за право голосу, за право мати власний рахунок у банку, за право вирішувати, чи мати їм дитину, за право виходити на вулицю без чоловіка, за право працювати на рівні з чоловіками, щоб їх не оцінювали лише за їх зовнішність,а в нас, люди все ще святкують це,підкреслюючи, що найголовніші якості жінки - це "жіночність" та "краса".Ви знали,скільки хуйні терпіли жінки письменників, аби письменники - були тими, кого ми знаємо?Ви знали, скільки жінок - не стали письменниками?Не стали художниками, не стали поетами, не стали режисерами?І не тому, що їх розстріляли, арештували, вбили чи відправили у С.Л.О.Н.ʼа,а просто тому, що на них повісили дітей, кухню, і поржали у відповідь на їх ідеї, бо "ХА-ХА, БАБА СОБІ ШОСЬ ДУМАЄ!"Цей прекрасний день,в першу чергу - є святом боротьби й перемоги. Перемоги, за яку велась битва всю історію.Жіночої перемоги, яка, як показала економіка, охорона здоровʼя, культура, політика, мистецтво, наука... - вигідна і жінкам, і чоловікам.І взагалі,і сьогодні, і завжди,давайте ставитись до жінок,як В. Симоненко до України:"....Я тебе ненавиджу чуттями всіма,Коли ти примітивна й на лубок похожа,Коли думки на лобі у тебе нема.Я люблю тебе іншу — коли ти бунтуєш,Коли гнівом під кручі клекоче Дніпро..."Ви ж любите Симонека? І Україну?От і жінок - любіть саме так.

Дієтичний Прелюд..Мені снилось -жує земля.Земля надувається, як губа.Земля розривається, як нуга.Переварює, мов глиста.Земля, усміхнена і сумна,накриває нас всіх,як пизда.О, як болить землі!В неї зуби такі гнилі.В неї очі такі тупі.В неї руки уже болять,але нас все одно зʼїдять. Може винен:чи я, чи ти,що даємо себе землі?Що вона вже не хоче, може,ну а ми такі: «Допоможем!»,затовкли себе в глотку ми,апетитними для землі.А земля вже ригає, бідна,кінця-краю ніяк не видно:наші кістки, уривки шкіри,дитячі іграшки, сувеніри,обрубки ніг, підліткові драми... Земля переварює все, помалу,і пускає собі по каналах. О, як болить землі!А ти спробуй таке з’їси. Рік за роком, живильним соком,станемо - я і ти.І мільйони таких, як ми.Можеш винен:чи Бог, чи лох,що ми – у землі у шлунку?Земля може хоче – мох,а їсть – кістки та обрубки.Здається мені, ця дієта,передається, як естафета. Земля може зовсім – веган?А ми - кормимо їй планету.Рік за роком, століття крокомбіжать, і не зупиняються.А ми – штовхаємо в глотку землі,все, що ходить і розвивається. Тому, коли бачиш кістки,бачиш сльози дітей,чи міністрів, пам’ятай, так було завжди:віддаємо себе землі.Земля може ригає, бідна,але точно кінця не видно:наші кістки, уривки шкіри,дитячі іграшки, сувеніри,все піде на прикорм землі.Навіть я, і, напевно – ти.Ти не плач,бо звикає планета:це така особлива дієта.Рік за роком, століття крокомбіжать, і не зупиняються.А ми – штовхаємо в глотку землі,все, що ходить і розвивається.