Повідомлення telegram каналу - @slytherynka

​​Ця книжка здавалася мені надто простою і очевидною. А потім дивувала. А потім захоплювала. Багато різних емоцій. І от, перегорнувши останню сторінку, констатую: і все-таки це було дуже добре.
"Покоївка" - це чергова історія про людину, яка відрізняється. Головна героїня має легку неназвану ментальну особливість (щось типу ОКР). Вона помішана на чистоті і правильності, усе сприймає буквально, не зчитує емоцій та ніяк не може зрозуміти, коли люди сміються над нею, а коли - з нею.
У неї була людина, яка усе їй пояснювала - бабуся. Але бабуся померла, і Моллі лишається сама у цьому незрозумілому світі, де всі люди чужі, і не ясно, як з ними взаємодіяти. Їй здається, що до неї проявляють приязнь - а насправді її використовують. Вона думає, що її кохають - а насправді маніпулюють. Ми, як глядачі, усе бачимо зі сторони і розуміємо, але нічого не можемо вдіяти.
У Моллі є дві радості: 1) закриватися ввечері вдома самій, де не треба зчитувати нічиїх емоцій та намагатися зрозуміти людей.
Та 2) прибирання у VIP-готелі, де Моллі віддраює все до блиску, і кайфує з того. Бо це та площина, де вона все розуміє, і може контролювати. А тому - це стає порятунком для її психіки.
Аж раптом героїня знаходить труп в одному з номерів, стає головною підозрюваною, і розмірене, передбачуване та одноманітне життя змінюється...
У цієї книжки є несподіваний ефект: так і хочеться все кинути і відмити свою квартиру до блиску. Авторка так натхненно описує той кайф, який отримує від цього героїня, що хочеться пережити те саме.
А ще описи, як влаштований готель, я читала з задоволенням - люблю таке.
Детективом чи трилером це ніяк не назвеш, бо все стає зрозуміло майже спочатку. Але сенс книжки не в тому. Вона по-наївному світла, неправдоподібно добра і така підкреслено легка, повітряна. Рожеві єдинороги об'єднуються і перемагають всіх монстрів. Для наших часів якраз те, що треба.
Втім були два моменти в самому кінці, коли я вголос сказала "Ого" від сюжетних поворотів. Тобто не настільки все й очевидно, як здавалося.
Ну і звісно, цей відгук був би неповним без згадки Бакмана - бо тут так і стирчать його вуха. Абсолютно уявляю собі цей роман у виконанні Бакмана: схожий настрій, схожа атмосфера наївної доброти і оцей поступовий прогрес трохи дивакуватої та побитої життям людини, яка все одно лишається на стороні добра. Словом, якщо вам свого часу зайшов Бакман, то "Покоївка" - теж має зайти.
P.S. А ще в лютому цю книжку планують обговорювати у книжковому клубі Емми Антонюк на Youtube-каналі "Палає". Тепер хочу послухати ☺️