Проблеми в підрозділі починаються тоді, коли особисті амбіції командира стають важливішими за роботу чіткого, продуманого механізму.Вислуга, хуїслуга — пів року тут, потім далі: вище, ще вище. Якщо зроблю так, а потім отак, то можна й Хмельницького підлутати. А там — і пенсія більша, і кабінет світліший.Є люди, які своє особисте “Я” ставлять вище за “МИ”, внаслідок чого підрозділ розсипається, доживаючи свої останні дні, постійно страждаючи в агонії дивних, специфічних наказів.“Вперед-вперед, ви повинні!” — кричить солдатам тіп, який сам не повинен. Ну, точніше, повинен — але лише в межах відсутності відповідальності, шкульгаючих розслідувань і системного покривання один одного. Він може собі дозволити просто кричати й нічого не робити.Бо на нього накричали згори.— Вы там что?! Совсем охренели?! Трусы! Бездари! Я вас всех посажу! — кричить підполковник з управління повище. Йому ж видно, хто трус, а хто ні. По завершенню робочого графіка він поїде додому — їсти борщ і трахати жінку. Війну як таку він не бачив. Він бачив академію у 2002 році, а далі — табуретки, папери, УАЗіки та плаци. Війна — не про нього. Тим не менш, вислуга протертих штанів дозволяє йому визначати, хто герой, а хто ні.Зрештою, від тих самих “трусів” залежить, які штани він протиратиме на пенсії, якою буде ця пенсія, скільки буде дерев на подвір’ї та яка вага піджака на параді.Вони страшно бояться змін. Бо зміни — це думати, це робити. А їм легше просто сидіти, виконуючи ті самі дії протягом певного терміну. Бо головне — це вислуга і щоб їх не їбали, а все інше — то таке.Ви говорите про прірву між цивільним і солдатом. А ми скажемо про прірву між самими військовими, коли вище керівництво взагалі не відбиває, які виклики приймають солдати. Бо їхня оцінка базується на звітах. А у звітах прийнято прибрехати. Бо від якості звіту залежить рівень протертості штанів на пенсії.Орденів і медалей отримають більше ті, хто по комісіях ходив, за зовнішній вигляд їбав, звітував і прислужував, а не ті, хто танки гранатами зупиняв.Героїзм солдата — найнеблагодарніша позиція. Прийнято, що солдат зобов’язаний прибігти, спалити той танк, вирити яму, в соло відбити переважаючі сили противника.Тільки зараз солдати — це ті, хто прийшов не по своїй волі. Ті, хто не хотів і ніколи не планував іти в армію. Не планував воювати.Це як просто йти поруч із пожежею, а тебе хапають пожежники, кидають у вогонь — і ти рятуєш жінку. Ти не хотів лізти у той вогонь, тебе змусили обставини. Ти не був готовий, але все одно зробив шляхетний вчинок.За це скажуть “дякую”, дадуть безкоштовний проїзд у маршрутці, знижку на електроенергію — а далі бігай по бюрократіях.Повернемося до вислуги.Вислуга — це коли тебе оцінюють не за результатами роботи, а за кількістю просиджених днів.Ти можеш бути тупим як шкара, безнадійним — але довго несеш службу, гарно п’єш пиво з такими самими як ти — от тобі і захист.Навіть якщо ти некомпетентний — тебе будуть тягти ті, кому ти зручний. Бо це впливає на їхню вислугу.А нових облич бояться. Бо зміни — це нова робота, а отже — думати треба.Зручніше волати “Ви повинні! Ви зобов’язані!” до тих, хто молодший посадою. Щоб ті так само волали до тих, хто піде на позиції творити акт героїзму.За цей героїзм ті, хто дуже любить рахувати вислугу, скажуть сухе “дякую”. І то не завжди.Написати нам | Мерч | Підтримати канал