Субота, ранок.

🌙 Уперше за довгий час можна нікуди не поспішати. Ти вирішив(-ла): цей день мій. Без справ, без чужих прохань, без «ну допоможи, тобі ж не важко».

Наливаєш каву. Сідаєш. І замість довгоочікуваної легкості піднімається інше. Вина.

Дзвонить телефон, хтось просить дрібницю, і ти вперше не кидаєшся виконувати. Кладеш трубку. А всередині вже крутиться: «Може, я егоїст(-ка)? Може, все-таки варто було? Що про мене подумають?»

Знайомо?

Ось що тут важливо помітити. Вина приходить не тоді, коли ти робиш комусь погано. Вона приходить саме тоді, коли ти робиш добре собі.

Тебе колись навчили: думати про себе це погано, соромно, егоїстично. І тепер щоразу, коли ти обираєш себе, всередині вмикається старий сторож і бʼє по руках.

Але вибрати себе не означає зрадити інших. Це означає перестати зраджувати себе.

Той, хто вміє наповнюватись, дає оточенню більше, ніж вичавлений досуха. З порожнього глека не наллєш.

Сьогодні, якщо всередині підніметься ця вина за вибір себе, не воюй із нею. Просто зауваж: «А, це ти. Я тебе бачу.» І все одно залишся на своєму боці.

А тепер одним словом: коли ти востаннє обирав(-ла) себе без вини? Сьогодні, давно чи ще жодного разу? ✨