Фільтр з пастором

Якщо ви пропустили, то два тижні тому вийшов останній епізод подкасту «Фільтр з пастором», який ми записали ще в червні.І тут я не помилився граматично — не крайній, а саме останній випуск «Фільтру».За кілька років ми випустили 17 повноцінних епізодів, де «фільтрували» різні етичні, церковні і суспільно-важливі теми. Ми хотіли бути «на зрізі» — актуальними як і для віруючих, так і для людей, які цікавляться християнською вірою та протестанами зокрема.Щось у нас вийшло, щось ні. В чомусь я став більш впевнений, а в чомусь надбав більше сумнівів. Але загалом я задоволений тим шляхом, яким Бог нас провів. І тим викликом, перед яким мене ставив формат подкасту — глибше, ширше, біблійно та історично вивчати питання. А потім зі смиренням і критичним мисленням релевантно передавати свою позицію.Я дуже дякую Аліні. Без її ентузіазму, допитливості і посвяти нічого б не трапилося. Подкаст взагалі був її ідеєю.Я дякую Віті, який від самого першого епізоду на волонтерських засадах вірно і старано записував та монтував. А також всій команді, хто допомагав - Віці, Ані, Паші, Олександрі, Олегу, Олі та іншим, кого пропустив.Вдячний Богу за можливість пізнавати Його шляхи і бути корисним. Дякую за Його Слово — світильник в цей темний, непевний час.—Якщо ви слухач цього подкасту і він був цікавим для вас, то ви можете зробити приємне мені і всій команді - написати коментар під цим останнім відео зі своїми враженням або думками, які були для вас цінні упровдож всіх епізодів. Це буде найбільша нагорода для авторів подкасту.До зустрічі в нових форматах ☕️

Одного разу два царі готувалися до війни зі спільним ворогом. Зажадали вони почути від Господа поради, чи йти у бій чи ні. Покликавши 400 пророків, вони почули надзвичайні лестощі про майбутній тріумф і перемогу. Проте один цар перепитав у іншого, чи є ще пророки в тій землі, на що почув у відповідь:«Є один такий, через якого можна запитати Господа, але я його зненавидів, оскільки він ніколи не провіщає мені чогось доброго, а тільки погане…» 1 Царів 22:8 CUV Покликавши того пророка, царі почули невтішний прогноз, на що він отримав реакцію правителя: «Я ж казав!». Пророка кинули до вʼязниці. Правителі ж повели військо зустрічати ворога…Про результат битви нескладно здогадатися - військо ізраїльське та юдейське було розбите, а один з царів поліг у бою.Лідерські висновки:- Люди, які говорять тобі неприємну правду — не твої вороги, а твої союзники.- Правильні рішення не завжди походять з більшої кількості раціональних або просто привабливих доводів. Часом вони потребують віри, що тримається за тонку мотузку правди.- Сумнівні союзники, які тебе підбурюють до великих вчинків, можуть повести тебе з собою в могилу.- Підбадьорення необхідне для успіху лідера. Рівно як і конструктивна критика.

"Наляканий світ потребує бестрашної церкви".Ці слова належать Ейдену Тозеру. Він народився у 1897 році, помер у 1963. А значить, за свого віку він бачив:- дві світові війни і загрозу третьої (а ще більше десяти локальних);- декілька революцій;- розвал старих імперій і появу нових;- фінансові кризи і Велику депресію;- неймовірні культурні зміни (джаз і рок-н-рол, кінематограф і телебачення);- шалений технологічний прогрес, кульмінацією чого став політ першої людини у космос;- епідемії, які захоплювали величезні території;- злочини проти людства, такі як голокост і голодомор.Спостереження Тозера про наляканий світ дуже точне. І дуже універсальне. Воно, як мені здається, стосується і нашого часу.Але для того, щоб церква була сміливою, їй потрібна сила згори. Сила Святого Духа. В іншому випадку вона буде йти на компроміси, підлаштовуватися під мінливі обставини і обслуговувати диктаторів.Ісус пообіцяв силу церкві, коли на неї зійде Святий Дух. Так і сталося з першими учнями - налякані та деморалізовані, вони стали відважними проповідниками Божої правди і несли слово надії своєму поколінню та нащадкам.Тож із днем Пʼятидесятниці, зі святом Трійці, церкво!Бо сьогодні, як і 70-80 років тому, "наляканий світ потребує бестрашної церкви".

Вчора був день памʼяті політичних репресій.Крайній зліва на фото, що зроблене у 1938 р. — мій прадід Іван Сичинський. Йому тут приблизно 18. Народився лише через рік після захоплення Української народної республіки. Живе на українських землях Волині, що на той час знаходилися під польскою окупацією.Через рік після фото — початок Другої світової війни, радянська окупація. Через три роки — німецька. Через пʼять - повторна радянська.Цього разу його вже арештовують, бо був старостою села.Його дружині, моїй прабабці Любі тоді погрожували вбивством, поставивши їй на плече рушницю і зробили постріл біля вуха «по приколу», аби налякати. Зберегли життя лише тому, що вона була вагітна моєю бабусесю, що народилася у 1944 р. вже без батька. Одне невірне слово від неї — і мене б на цьому світі ніколи не існувало.Прадіда Івана посадили до вʼязниці у Ковелі, де, наскільки мені відомо, він і загинув.Імперське зло мордувало і продовжує мордувати українців поколіннями. І це історія майже кожної родини. Колись це має зупинитися.

Поговоримо про ідентичність.Ідентичність — це не про те, що я роблю і кажу, а про те, хто я є. Хоча те, хто я є, завжди виражається в тому, що я роблю і кажу. Як я взаємодію.Те, хто я є — збірний образ.Ідентичність — це не монолітна конструкція, а фрагментований конструктор, що зібраний з деталей різного розміру і значення, які додаються, віднімаються і замінюються. Син, батько, чоловік, професіонал, українець, тощо.В зібраному конструкторі кожна деталь грає важливу роль. Але є наріжний елемент. Як і в будинку є наріжний камінь. Тобто це ключова цінність, яка поєднує і тримає все. Полетить вона, полетить все інше.Для когось наріжним елементом є дім, сімʼя, а для когось особиста свобода та гедонізм без обмежень. Для когось — карʼєра, успіх, а для когось внутрішній спокій та гармонія. Для когось його національна або колективна приналежність, а для когось незалежність від будь-якої конкретної групи.Бог хоче, щоб наріжним каменем ідентичності людини був Він сам.І не просто хоче, Він їм і є. Навіть в житті тих, хто Його відкидає. Це про пошкоджений будинок. Це про зламану ідентичність. Це те, що Жан-Поль Сартр називає пусткою в душі розміром з Бога, яку кожен заповнює як може.Ідентичність, збудована не на абстрактному бозі, а на конкретному Бозі — Ісусі Христі, робить нас не просто носієм Образу цього Бога, що відновлюється від викривлення. Хоча це теж так і є. Христова ідентичність робить нас Божими дітьми. Тому стійкий конструктор ідентичності збудований не на хитких здобудках, а на стосунках з Творцем.

Рудольф Гесс написав відзначений нагородами нарис, відповідальний питанням: «Яким буде людина, який зведе Німеччину до її колишніх висот?». Зустрівшись у 1920 році з Гітлером, він був вражений тим, наскільки сказане їм підходило до цієї людини…Перше і найголовніше, писав Гесс, це має бути людина з народу, вкорінена в масах настільки, щоб знати психологію поводження з ними. Саме така людина може заслужити довіру народу, яка, однак, має бути лише зовнішньою видимістю.По-друге, насправді ця людина не повинна мати нічого спільного з масами, тому що у разі потреби їй не має стати погано від виду крові. Великі питання завжди вирішувалися "вогнем та мечем". Образ суспільству має підтримуватись незалежно від фактичних дій.По-третє, він має бути людиною, готовою заради досягнення своєї мети розтоптати найближчих друзів. Йому слід бути надзвичайно суворим, у разі потреби, здатним розчавити людей чоботями.Гітлер поклявся, що буде такою людиною — на вигляд як вихідець із народу, але з характером зовсім іншою. Коли буде потрібна жорстокість, він зможе діяти сильно і рішуче. Він зробить те, що люди з мас не зможуть. Він не ухилятиметься від жорстокості.Неофіційно Гітлер готувався до війни; публічно він говорив про своє прагнення миру. Неофіційно він насолоджувався порнографією; публічно він наполягав на правильній поведінці ніякого лихослів'я, жодних наскрізних жартів у його присутності.Неофіційно (і іноді публічно) він з гордістю висловлювався про свою чесність, хоча часто насолоджувався своїм умінням брехати. "Якщо буде потрібна підтримка мас, німецький народ має бути введений в оману", - міркував він.Гітлер піднявся у Німеччині у часи, коли форма правління цієї нації була демократичною. Він знайшов свою владу законним шляхом, хоч і незаслужено. Нація чекала на нього, готова прийняти будь-якого демагога, що зовні володіє талантом, необхідним для того, щоб вивести її з прірви. Народ сумував за вождем, який міг би зробити для нього те, чого не могла зробити демократія.(Ервін Люцер, «Хрест Гітлера», 1995 р.)

(Ч. 2)Для мене показовую в цьому плані є історія Йова, яку читаю з нового року. Всі ключові, людські, чоловічі персонажі в ній, — сам Йов, його друзі і сторонній спостерігач, що втрутився в розмову наприкінці, — водночас казали і правильні речі і неправильні.Йов, який старався жити побожно, страждаючи, очевидно пішов «трохи задалеко», виставляючи себе абсолютно безвинним і ставлячи претензії до Бога.Інші чоловіки «хочуть йому допомогти» і вказують на цю самоправедність. Але роблять це без співчуття, без такту, та й без потреби. Схиляючи бідолаху до того, щоб він десь там нарив якихось гріхів у себе в минулому, що ніби стали причиною Божої кари та його гнійних наривів на тілі та душі.Послухавши їхні дискусії один до одного і до себе, Бог не дав відповіді «чому?» так сталося.Він дав зрозуміти Йову, що є речі, які тому неосяжні і незрозумілі. Що попри його багатий досвід слідування за Богом, є речі, які він раніше чув, але зараз він їх побачив, як сам виразився. Є речі про Бога, нові для нього. І є ще багато незвіданого. Що його страждання, хоч і дають йому моральний авторитет, але Він все одно не вищий за Божий. Це авторитет не дає права заплющувати очі на базову гріховність людини. Але Бог обирає милувати людини, цінуючи при цьому її віру.А іншим хлопцям Бог дав зрозуміти, що вони жорстокі і неправі, навіть коли висловлювали доктринально правильні тези, проте «мимо каси». Бо давали поспішну оцінку і ранили людину ще глибше, не відображаючи Божого люблячого серця.. А насправді — несвідомо намагалися також обмежити Бога своєю уявою про Нього та Його дії.—Звісно, я не хочу сказати, що ми взагалі не можемо давати моральну оцінку нічому. Є дуже чіткі аспекти в Біблії. Наприклад Євангеліє: «Заплата за гріх – смерть, а Божий дар благодаті – вічне життя в Ісусі Христі, нашому Господі.»Проте є менш чіткі. І є застереження щодо поспіху в судженнях.Отож, я не знаю чи Бог карає Голівуд за аморальність. Чи карає Україну за корупцію. Чи карає за щось мого знайомого, в якого рак. Але я обираю шукати Бога, співчувати і нести надію.

Американський мір?Напів-жартівливі і цілком серйозні заяви новообраного президента США останніми днями показують його справжнє націоналістично-імперське нутро.Make America Great Again — бажане для багатьох американців гасло через недолугу політику попереднього уряду. Проте, чомусь так віє реваншизмом, який привів Гітлера до влади після поразки у Першій світовий. І чомусь так віє реваншизмом «можем павтаріть».Авжеж, це останній термін президентства Трампа. І він буде йти у ва-банк. До речі, чи останній? Бо про третій термін він теж жартував вже.На фоні цього сумно і небезпечно чути голоси християн, що бачать в ньому месію. Адже він за християнські та сімейні цінності! І він проти ЛГБТ та абортів! Наш!А чи справді «наш»? Якось упускаємо, що путін теж «за» і «проти»… Нагадайте, скільки було дружин і коханок у цих двох моральних авторитетів?Звісно, Бог може використати навіть поганців аби виконати свій задум. Але варто памʼятати, що фараон часів Виходу, що Навуходоносор все одно в історії залишилися тиранами і згодом зазнали краху.Звісно, американські політичні інституції доволі сильні і є високий рівень взаємного контролю. І звісно, у нас як українців немає іншого вибору ніж пробувати затоваришувати з одними аби не потрапити в руки іншим. Ось така пастка. Але давайте будемо щирі і називати речі своїми іменами.Мудрості нам всім і милості від Господа.P.S. Я люблю Америку. Це гарна країна. Зі своїми проблемами, але гарна. Тому мені сумно, що відбувається така дичина…

Інвестиція віри.В Біблії є така «Книга Єремії». Доволі депресивна. Більш депресивною є хіба наступна «Плач Єремії». І плакати там є про що. А на середині цієї книги відбувається дещо цікаве.Якщо коротко історичний контекст: Ізраїльський народ вже давно відступив від Бога та Його Закону; Бог дуже довго проявляв милість до них, але вже й у Нього урвався терпець. Тому цю землю мали захопити вавилоняни на чолі з Навуходоносором. А Єремії дісталася роль, якій не позаздриш — пророкувати про все це. Тобто бути носієм поганих новин.Звісно, люди не люблять погані новини і критику. Особливо ті, що при владі. Тому цар, що оточив себе «правильними пророками» з «правильними мотивуючими посилами» (2-3 тижні), посадив «неправильного» Єремію у вʼязницю, та ще й грозився позбавити його життя.Довершити трагічну історію Єремії змогло лише одне — він побачив на власні очі реалізацію «свого» (Божого) песимістичного пророцтва. І ось, в 32 розділі Бог дає Єремії дуже дивне доручення.Купити землю.Пророк, що знаходиться у вʼязниці з високою ймовірністю своєї смерті та зруйнування його країни, послухався. І після опису юридичних нюансів купівлі-продажу звертаєтсья до Бога приблизно так:«Ти Бог, і я звісно все розумію… але навіщо???».Навіть Єремія, який виконував найскладніші Божі завдання, був мʼяко кажучи здивований такою нераціональністю. Навіщо купувати землю, якщо тут все скоро буде зруйновано? Навіщо в щось вкладати, щось здобувати, якщо навколо така невизначеність?Але Бог відповідає йому: «Прибережи документ з правом власності на землю. Бо прийде час, і Я звільню Мій народ. І люди будуть далі продавати і купувати, одружуватися і народжувати. Жити.»Бог за мудрі, виважені рішення. Але інколи Він закликає нас інвестувати не на основі короткотривалого розрахунку, а на основі віри, яка дає плід в довготривалій перспективі. Навіть в найбільш непростий час. І в цьому глибша мудрість.Звісно, інколи треба перечекати. Звісно, нерішучість зрозуміла під час невизначеності. Але невірʼя не дорівнює раціональність.Бо часом наша «мудрість» — це просто гарний замінник для слів «страх» і «апатія».Моя прабабця народила мою бабусю під час Другої світової війни. Мене народили в 1991 році, коли розвалився СРСР і була тотальна невизначеність. Ми народили свого першого сина під час ковіду. Другого — під час повномасштабної війни РФ проти України.Зараз ми думаємо про купілю землі або приміщення для нашої церкви. Хтось з вас хоче придбати собі житло в Україні. Хтось одружується. Хтось починає бізнес. Хтось починає нову церкву.Це інвестиція віри.Ми не знаємо, що чекає нас попереду. Але віра завжди приносить плід. Часто в нашому житті. Інколи в житті інших людей, наступних поколінь. Єремії не судилося побачити відбудову Єресалиму. Але він був відбудований.Ми не знаємо щоразу який саме плід. Але він є завжди. Бо справжня віра виражається в послуху тому, що Бог сказав. А Він завжди вірний своїм обітницям.

Сьогодні в одному чаті натрапив на відриття, від якого йокнуло моє серце архітектора. Виявляється, в місті Камʼянське (Дніпропетровська обл.) є ось така чудова церковна будівля у місцевої баптистської громади. Шкода, що в пошарпаному стані.На жаль, не часто натрапиш на гарну споруду в українських протестантів. Зокрема ту, що була побудована в роки незалежності. У мене є певні пояснення щодо цього. В більшій мірі на це (як зазвичай) вплинуло радянське минуле. Бо до приходу червоних на теренах України були гарні Доми молитви. І звичайною практикою совєтів було їх «віджимати» у церков, перетворюючи на клуби або склади. Таким чином нищилася і без того обмежена культурна спадщина протестантів.Цікаво було почути історію саме цієї споруди. Чи сама церква його побудувала? Чи це історична памʼятка чи більш модерне копіювання минулого?Не рідко в 90-х роках баптистам передавали під реставрацію або реконструкцію храми в аварійному стані, що колись належали іншим деномінаціям або конфесіям. І з цим наш брат зазвичай дуже гарно впорався, як от в Луцьку, Львові або в Житомирі. Накидайте в коментарі ще прикладів гарних церковних будівель протестантів в Україні. Історичних і сучасних.