Фільтр з пастором

Дари і мотивація.В посланні до Римлян 12:3-9 апостол Павло наводить один з переліків частини духовних дарів — особливих здібностей, даних Богом християнам для служіння людям.Зверніть увагу на один цікавий аспект.-Починаючи із загального усвідомлення своєї мотивації та свого місця в Божій спільноті:Через дану мені благодать я кажу кожному з вас: не будьте зарозумілі, а судіть про себе розумно, відповідно до віри, яку Бог розподілив кожному з вас. Бо як одне тіло складається з багатьох частин і всі вони не мають однакової ролі, так і ми, хоч нас і багато, утворюємо одне тіло в Христі, і кожен є частиною тіла одне одного. Ми маємо різні дари згідно з наданою нам благодаттю.-Далі він наводить перелік дарів-здібностей. Деякі з них він просто називає:якщо хтось має дар служіння, хай служить,якщо дар навчати, хай навчає,якщо дар підбадьорювати, хай підбадьорює,-А в деяких загострює увагу на мотивацю:Якщо хтось має дар пророкувати → хай пророкує відповідно до віри,Пророцтво - це передача Божого Слова людям. Потрібна віра, аби пророцтво було реальним, живим, а не сухим. Від Божого серця до мого серця. Від мого серця і до серця іншої людини.якщо дар допомагати → хай допомагає зі щирістю,Допомога не має бути механічною, вимушеною чи лицемірною. Втім, це не означає, що якщо не щирий, якщо складно, то краще не допомагай. Щирість можна розігріти, осмислюючи мету. Чому я роблю, те що роблю?якщо дар керівництва → хай робить це старанно Посвята відрізняє справжнього лідера від «директора». Коли люди бачать, що керівник сам віддається справі і команді, вони готові слідувати за ним.якщо дар виявляти милосердя → хай робить це з радістю. Потреб завжди незчисленна кількість. Охочих допомогти завжди бракує. Тому людина, яка бачить такі потреби і намагається допомогти, може впадати у розчарування. Важливо помічати і тішитися хоча б тим невеликим, що вже зроблено. І тим великим Богом, який любить нас незалежно від того, скільки ми зробили.-Зрештою, Павло підсумовує знову загальною мотивацією:Нехай ваша любов буде щирою. Ненавидьте зло, тримайтеся добра.

Відвідування і слідування.Це дві умовні категорії способу життя багатьох християн.Відвідування — це про регулярність.Слідування — це про постійність.Відвідування — це про релігійні дії.Слідування — це про християнський світогляд.Відвідування — це процедури.Слідування — це процес.Відвідування — це про незалежність.Слідування — це про відповідальність.Відвідування — це про події і дії.Слідування — це про Особистість і стосунки.Слідування — це про любов.Є багато сімей, де чоловіки живуть в режимі відвідувача. Прийшов додому з роботи. Поїв. Повтикав в інтернеті. Поспав. Пішов на роботу. Не дивно, що дружина тоді не відчуває себе улюбленої. Це не про спільне слідування.Є багато церков, де люди відвідують зібрання щонеділі, молитовні вечори, біблійну групу. Але це не торкається їхнього серця. Це не змінює їх. Це не веде до глибших стосунків і кращого характеру. Не веде до служіння іншим.Відвідування стає деструктивним, коло воно бере в свої рамки слідування.Відвідування є добрим і потрібним, допоки воно є в рамках слідування.Ісус не каже: «заходь, як будеш мати можливість».Ісус каже: «слідуй за Мною».Хто ти, відвідучач чи послідовник?

Водночас.Надмірний сон - ознака ледащої людини та прийдешньої злидні:«Доки, ледарю, лежатимеш? Коли, нарешті, прокинешся зі свого сну? Зовсім не довго дріматимеш, лише трохи поспиш, не довго відпочиватимеш, склавши руки, – і прийде, наче бродяга, убогість твоя, і злидні твої, як розбійник…» Пр. 6:9-11 Є моменти, коли треба як буквально, так і образно не спати, і бути підтримкою для інших:«Перебуваючи у великій тривозі, Він ще ревніше молився; піт Його став, як краплини крові, що капали на землю. Вставши від молитви, Він підійшов до учнів і знайшов, що вони заснули від смутку. І сказав їм: Чому спите? Встаньте й моліться, щоб ви не потрапили у спокусу.» Лк. 22:44-46 Хоча фізично тіло потребує відпочинку через сон, християнин має пильнувати свій стан серця, аби не впасти у спокусу і протидіяти духовному ворогу:«Бо ви всі – сини світла й сини дня. Ми не належимо ні ночі, ні темряві. Тож не спімо, як інші, а пильнуймо та будьмо тверезі! Адже ті, які сплять, сплять уночі, а ті, які впиваються, вночі впиваються. Ми ж належимо дневі, тож будьмо тверезі, одягнувшись у панцир віри й любові та в шолом надії спасіння.» 1 Сол. 5:5-8

Коли одягаєш окуляри сьогодення, то картинки минулого виглядають інакше. Але не для всіх.Минулого листопада мав можливість відвідати музей (бібліотеку) Біллі Грема. Найбільшого євангелиста 20 ст. Людину-легенду і приклад для сотень тисяч служителів по всьому світу. І для мене також.Сподобалося, що весь музей був в першу чергу не про Грема, а про Христа. Навіть після своєї смерті він продовжує проповідувати про Спасителя.Також сподобалася логістика музею у вигляді таймлайну. Кожна наступна кімната відображала наступний розділ служіння.Аж доки я не дійшов до кінця 80-х і 90-х років. Тут є російські прапори. Багато фото з Горбачовим та Єльциним. Якісь відзнаки російською. Розумію, що це тригер для мене, як для українця сьогодні. І не мені судити великого.Обʼєктивно, це історія. Біллі Грем чи не найперший з євангельських лідерів Заходу зазирнув у привідкриту залізну завісу на початках релігійної свободи і приніс Добру звістку для тисяч зруйнованих радянським режимом життів. Мої батьки відвідували євангелізацію на стадіоні в Москві. Я вдячний йому за сміливість і велике бачення.Але остання кімната дуже тригернула. Серед інсталяції зруйнованої берлінської стіни на екрані було відео з кадрами тих подій та служіння за участі доктора Грема. А серед кадрів - спів військового російського хору… Буквально великими буквами так і підписано.Я подумав. Зрозуміло, що це історія. Що це були інші часи. Що бібліотеку будували до 2022. Але чому не відредагували відео зараз? Невже немає елементарного етично-морального відчуття поточної реальності?І дивлячись на дії сина великого євангелиста, то видно що немає. В той час коли Білорусь допомагає Росії проливати кров сотень тисяч українців, пан Франклін робить свято посеред чуми - пишний «Фестиваль надії» в Мінську. На мене мабуть образяться друзі білоруси, які підтримують Україну. Тому і ще друзі, бо підтримують. Але це більше схоже не на євангелізацію, а на безпринципну політику та намагання мімікувати батька. Чому саме зараз, а не після руйнування режиму, як понад тридцять років тому?Франклін Грем зустрічається і братається з диктатором Лукашенко, який своїх власних громадян, моїх реальних знайомих білорусів забивав кійками і ґвалтував у сізо руками свого кґб.Закликає молитися за нього і окремо за Путіна. В цьому «молитися» чути «підтримати».Зустрічається з російськими єпископами, які мовчки чи вголос підтримують Путіна і його диявольське безумство.Приймає в подарунок картину Кремля, який зараз уособлює собою геть не люблячого самарянина з притчі, на яку завжди проповідували обидва Греми. А розбійників з цієї притчі. Кремль, який за всю свою історію є символом протилежним, ніж те що Ісус сказав у Проповіді на горі.Як людина, яка стільки доброго зробила, в тому числі і для України (і був тут неодноразово, під час війни також), яка носить імʼя великого батька і яка, вірю, щиро прагне нести людям Імʼя Христа, може бути такою сліпою? Може мати такий збитий моральний компас? Це велика трагедія сучасного західного християнства.

Коли читаєш історію Самсона, здається що все своє життя між битвами він гуляв і чудив. І так дійсно виглядають його молоді роки.Але є один маленький вірш, який говорить про більшу картину його життя:«Протягом двадцяти років, за часів филистимців, він був суддею Ізраїлю.»(Суддів 15:20) Не 20 годин.Не 20 днів.Не 20 тижнів.20 років.20 років вірного слідування своєму, Богом даному покликанню. І служіння своєму народу.20 років суддівства Самсона - це те що не може зʼявитися саме собою. Це не випадковість. Надто довгий термін. Тому це про лідерство, вірність, системність і посвяту.Проте. Вже наступний розділ починається з:«Якось Самсон, пішовши до Ґази, побачив там жінку-повію і завітав до неї.»(Суддів 16:1) Можна все життя бути вірним, але через роки розслабитися, втратити пильність і впасти. Втратити репутацію, втратити сімʼю, втратити благословення. Настільки, що звузити цілих 20 років служіння до одного сухого вірша в історії на цілих чотири розділи.Тому нам потрібні упродовж всього життя не просто «моя сила», а:Сила підзвітності.Сила Писання.Сила Святого Духа.

В часи, коли всі знають що таке іпсо, але не всі впізнають іпсо. Коли культура відміни стала стовпом суспільних відносин, коли народ полюбляє прокатати когось на шакалячих експресах по ділу і без, повстає запитання: як себе та ближніх захистити від знищення, а посприяти розвитку? Для розвитку необхідне підбадьорення, робота над сильними сторонами, благодатна культура помилок і потрібне бачення кращого майбутнього. Але разом із тим потрібен системний підхід, підзвітність і… критика. Без неї ніяк. Іронія ж в тому, що левова частина сучасної критики позбавлена критичного мислення. Вона емоційна, нераціональна, неконструктивна, позбавлена благодаті. Я знаю, що існують помилки, які передбачають справедливе правосуддя і/або репутаційні втрати. Але я про інше. Люди просто готові винести інших людей за будь-що. Як пастор, наведу приклад з церковного середовища. Візьмемо кейс, «боротьби з традиціями» в церкви. Мою церкву у Львові можна назвати консервативною в богословʼї. Але складно (поки) назвати традиційною в формі. Тому я маю більшу свободу говорити про це. Боротьба з традиційністю - це наш модерний протестантський улюблений спорт і постійна точка напруги. Доволі дивна для інших конфесій. Це наша сильна сторона, бо ми постійно намагаємося переосмислити центральну роль Євангельської звістки, не пустивши на рівні з нею на п’єдестал щось інше. Це також наша слабкість, бо ми постійно «викидаємо дитину з водою». Ми постійно ділимося. Нам тяжко побудувати здорові системи, які неможливі без здорових біблійних правил. Навіть звичайна логіка підказує, щоб без правил і системи буде хаос. «Бо Бог не є Богом безладу, але миру…» (Кор. 14:33).

Я оце рано прокинулась, зайшла в телефон, там у фейсбуці різні дописи про 8 березня – марш про права жінок, уривок з фільму "Барбі" (до речі, фільм крутий), дописи, що не треба це свято святкувати і про те, які подарунки на 8 березня хочеться від чоловіка...Я оце багато останнім часом думаю про те як мені бути жінкою. Я нарешті починаю це все більше цінувати і розумію, що великою мірою це через те, що більше пізнаю Ісуса.Чим більше я читаю Біблію, тим більше мене конфузить уявлення про те, ніби християнство утискає права жінок. Ніде я, як жінка, не почувалась себе більш комфортно, ніж у церкві. Ніде я не бачила до себе більшої поваги, ніж від християн.Я щиро переконана – чим чоловік сильніший, чим більш він чоловічний (за задумом Бога), тим більше він почувається впевненим настільки, аби ставитись з повагою жінок, дітей та усіх тих, кого успішний успіх зневажає. Тим більше він схожий на Ісуса.Коли апостоли сперечались хто з них крутіший – Ісус ставить у приклад дітей, які ніби лише "заважають", жінок, минуле яких соромно обговорювати... Він увіковічнює Марію Магдалину, говорить із самарянкою, як із людиною, що має гідність, яку Він бачить. Він обурений ставленням чоловіків до дружин, засуджуючи розлучення (тоді чоловік міг розлучитись з жінкою просто так, а дружина не мала такого права), Він захищає жінок від кріпових поглядів чоловіків, які думають, що можуть дивитись на жінку як на обʼєкт своїх фантазій, і називає це блудом.Він називає жінок рівноправними з чоловіками спадкоємицями Царства Божого в той час, коли ні в Храм, ні в синагоги не допускали жінок, а спадщину переважно отримували лиш сини.Забудьте про те, що це було шокуючим 2000 років тому. Де ви зараз бачите таких чоловіків, які настільки поважають, цінують та захищають жінок? Я хіба що бачу їх в церкві 🤷‍♀️Мені, до речі, дуже резонує те, як Ісуса зобразили в "The Chosen" і яка там динаміка спілкування з жінками. Коротше, не треба обирати між правами жінок та християнством. Христос найбільший борець за наші права. Просто не треба плутати це з тими наративами, які лунають у соцмережах і тим, про що сперечаються у тредсах.Ви хочете про це поговорити? Буду лише рада 😘

4.Вчора дружина запитала, чи я памʼятаю як все починалося. Сьогодні я майже не заходжу в Фейсбук, Тредс та Інстаграм. Мені достатньо тих картинок, що вже закарбувалися в голові. Я дуже чітко запамʼятав той день на все життя.Розмірковуючи над усім цим, я не маю великих відкритів ні для себе, ні для вас. Прості висновки, які вже зроблені давно і якими намагаюся жити щодня.Бути вдячним навіть за те мале, що вже маємо. Вдячність підживлює надію.Уникати ярликів, бути готовими слухати, памʼятати хто насправді ворог і боротися, саме боротися за єдність.Бути чутливими до болю тих, хто поруч. Не ставати цинічними і відстороненими.Берегти стосунки в сімʼї, навіть якщо зараз на відстані, бо сімʼя — це причина не здаватися і фундамент, на якому стоїмо. І лише ми самі можемо підірвати його зсередини.Працювати систематично, бо саме системна наполеглива праця кожного в сфері своєї відповідальності дасть результат.Не зупинятися у пошуках Господа, триматися віри, не знецінювати молитву, бути духовною підтримкою одне для одного.Любити Україну, зранену, озлоблену, покалічену. Різну. Ту, яка стоїть і надихає. Ту, яка помиляється і розчаровує. Любити.

«Дивні дива»: як серіал втратив довіру глядачів через ідеологію«Дивні дива»: коли серіал перестає розповідати історію і починає повчатиСеріал «Дивні дива» багато років залишався рідкісним прикладом спільного культурного простору — його дивилися люди з різними поглядами, вірою та життєвим досвідом. Він не нав’язував готових висновків, а дозволяв глядачеві співпереживати й самостійно осмислювати побачене.Однак сьома серія п’ятого сезону стала переломним моментом. Замість розвитку персонажів і логіки сюжету глядачі побачили паузу, заповнену ідеологічним жестом. Реакція виявилася майже одностайною: падіння рейтингів, хвиля критики та відчуття, що серіал перестав довіряти своїй аудиторії.Йдеться не про заперечення персонажів і не про боротьбу світоглядів. Це сигнал глибшої втоми — від підміни живої людської історії символами та меседжами, які витісняють драму й правду життя.У матеріалі «Слово про Слово» — аналіз того, чому «Дивні дива» стали прикладом зламаного мосту між Голлівудом і суспільством, і що ця ситуація говорить про ширші культурні процеси.🔗 Повний матеріал

«І вона народила свого Первістка Сина, сповила Його й поклала в яслах, оскільки у світлиці не було для них місця.»Лк. 2:7На четверте повномасштабно-воєнне Різдво відчувається розгубленість, розчарування і роздратування. Ці болючі три «Р» спонукають людей закриватися. Закритість породжує відчуття самотності і/або відчуженості. Кожен закривається по своїх «світлицях». Де є певний світогляд, певні принципи і певні правила, сформовані із гримучої суміші окремих обʼєктивних фактів та субʼєктивного сприйняття.Кожен закривається фігурально або дехто навіть буквально. Закривається зі своїми сімʼями. Зі своїми побратимами. Зі своїми друзями. Зі своїми котами. Або ж на самоті. В своїй безпечній зоні. Де немає тригерів і панує крихкий спокій, який час від часу хтось намагається зруйнувати. Але де немає також місця для інших.Різдво нагадує нам про Бога, який прийшов до нас на землю без нашого запрошення, але з нагоди нашої потреби. Прийшов тихо, але змінивши нас.І це смиренне і водночас нахабне Різдво спонукає нас лишити хоча б куточок із яслами в наших серцях для Христової надії. Можливо ще маленької та слабкої. Проте, яка в майбутньому буде спасительною.І лишити куточок для інших людей, які родом тутешні, але здаються далекими чужинцями. Утім, можуть виявитися Божою відповіддю для нас.Вдячний Господу і тим живим та полеглим у пікселі за ще одне Різдво.Христос народився!