в раю говорять суржиком | пам’ятаєте це неймовірне відчуття, коли зробив усю домашню роботу і зі...

пам’ятаєте це неймовірне відчуття, коли зробив усю домашню роботу і зі спокійною душею можеш дивитися «чи боїшся ти темряви?» по ТЕТ?хоча кому я брешу, цей серіал йшов о 16:00, а я ніколи так швидко не закінчувала робити уроки… як-то кажуть: прокрастинувала ще до того, як винайшли це поняття…але соцмережі — це якийсь зовсім інший рівень прокрастинації.✖️ мені не подобається, що цей endless контент змушує мене відчувати весь спектр емоцій без моєї згоди. 15 секунд на сміх, 15 секунд на сльози, 15 секунд на мотивацію, 15 секунд на жалість, 15 секунд на сум, і так по колу… може мені й не треба такі стрибки, а? може саме через них мені так важко знайти золоту середину свого щоденного настрою?✖️ enormous кількість людей, знати побут яких мені абсолютно необов’язково. точніше: хочеться, щоб мені було поєбать на усіх інфлюенсерів разом узятих. у мого найважливішого інфлюенсера досі телефон-жабка, а у вільний час він їздить до друзів грати в шахи. ✖️ коли я дивлюся рілс, то бачу на них лайки від своїх знайомих. в ці моменти відчуваю якусь приналежність до суспільства, типу — о, ну я така не одна, якщо ми разом сміємося з цього. але чи справді це так? чи справді ці лайки створюють спільну реальність? чи завжди я починаю діалог, щоб обмінятися думками?ні. це ще далі віддаляє від живого спілкування. та й від моменту, коли я можу увімкнути «чи боїшся ти темряви?» теж. сидіти в соцмережах це як binge watch. дивитися дохуя серій залпом. тих, про які ти не просив, серіал, який не обирав і не знаєш, коли це все закінчиться — бо ж стрічка в інстаграмі безкінечна… ауч 💔від початку повномасштабного вторгнення я перевикупила ще й свій контент. ви ж пам’ятаєте, що я постила сторіс 24/7? в якийсь момент усвідомила, що нічого поганого не станеться, якщо я перестану розказувати світу, що люблю молочний батончик рошен. я ж його менше любити не стану!!!не пам’ятаю, коли саме я вперше деактивувала особистий акаунт, — можливо, десь півроку тому. за цей час мені не хотілося його відновлювати.як і публічно ділитися своїми перемогами й невдачами, — щоб побачити лайки й отримати схвалення/фідбек/дофамін/піздюліну. не хочеться спеціально розважати когось. не хочеться викликати емоції, яких я не побачу особисто.короче, я дійшла до того моменту, що у мене немає ніяких акаунтів в інстаграмі, видалені тік ток та фейсбук 💔хоча з телеграм-каналом ситуація інша. Аліночка он нещодавно написала в коментарях тут, що я своїми текстами запускаю мисленнєві процеси у її голові. ну уявіть!!! виявляється, я роблю майже те ж саме, що й Віктор Гюго. а може навіть і краще, бо хто я така, щоб зрівнювати людей та їх вклад у будь-який прояв себе)ви будь ласка теж не зрівнюйте. ми всі такі прекрасні у тому що нас відрізняє!!!всєх благ, друзі! слідкуйте за екранним часом та більше гуляйте на вулиці ❤️