повідомлення від мого керівника про адженду на зідзвон 😌 разом з тим це нагадало мені наскільки я люблю людей, поряд з якими можна бути людьми)просити виделку в японському ресторані, ригати в кульочок по дорозі на море, хропіти, матюкатися, просити почистити зуби й помити руки, не боятися голосно покакати, коли інша людина все чутиме за стінкою…цей список безкінечний! бо завжди є і будуть речі, за які нам може бути трішки (або дуже) соромно. але якшо чесно, то це така хуйня))) соромно бути людиною, чи шо?по цих штуках я відразу визначаю своїх людей і тих, з якими мені не по дорозі.бо поряд зі своїми я можу голосно зробити отрижку і ми разом ще голосніше будемо сміятися з цього. а з не своїми людьми я буду сидіти з рівною спиною і чекатиму моменту, коли поїду додому, перестану підбирати правильні слова і нарешті розстібну ширинку тісних джинсів. хз чи ви розумієте, але я не маю на увазі невихованість і невміння контролювати себе. просто у мене ось це внутрішнє відчуття безпеки працює не з усіма. не усім можеш сказати «блін чувак кажеться в мене місячні можеш будь ласочка сходити купити тампони дві шоколадки мілка чіпси з паприкою і апельсиновий сік»не усім!!!але якшо у вас такі люди є, то бережіть їх. з ними можна посидіти попердіти. і нормально)