Джерело
аби було | Двері зарипіли, бо вони завше рипіли. І поки я, маленьке дівчатко, у с...
808 Охват/переглядів
2025-03-26 23:07
Повідомлення №1804
Двері зарипіли, бо вони завше рипіли. І поки я, маленьке дівчатко, у синіх теплих лосинах сиділо на підлозі, ти гучно й водночас тихо заполонив собою кімнату. Так уже тобі виходило — добрі речі якось спокійно й без гамору собою просочувати. На голові — новорічний капелюх. У руках — барвиста таця з мандаринами й солодощами. Футбольна форма, очевидно, куди без неї. — Це тобі від таємного янгола. Фінальний подарунок. Дівчатко схопилося з ніг і чимдуж пострибало в обійми, бо дівчатко й досі інших опцій не знає. Ти не зізнаєшся, хто був моїм янголом у цій передноворічній грі. Але я добре бачу, як очі самовдоволено сміються й вловлюють кожен мій сміх. Це ж ти був. Бо ніхто би так добре й красиво не зробив. Так особливо. Так по-щирому й без очікування навзаєм. Я розплющую очі, бо закінчується метроном. Цього разу — це все, що я встигла згадати про тебе в цій хвилині мовчання. Наступного згадаю, як ми удвох дивилися футбол. До зустрічі в іншій хвилині мовчання, друже. Мені по тобі її лишила росія.