Сезон кабачків розпочався навіть у книжках— І ні згадки про пташиний пеньок єпископа, — промовив я, поглядаючи на руїни. — Отже, він десь тут.— Не знайшов? — запитав Карратерс.— Не знайшов, — підтвердив я. — Які шанси, що хтось прийшов раніше і забрав його?— У такому разі це були точно не наші, — сказав Карратерс. — Девіс та Пітерс навіть не дістались потрібного року. Мені знадобилося чотири спроби, щоб підібратися так близько. Вперше я прибув дев'ятнадцятого числа. Вдруге опинився середині грудня. Втретє влучив у яблучко: той місяць, той день, десять хвилин до початку рейду, але висадився посеред поля на півдорозі до Бірмінгема, а довкола мене — одні качки.— Качки? — перепитав я, думаючи, що не розчув. — Скільки там тих качок водилося?— Кабачки, — роздратовано виправив мене Карратерс. — Посеред овочевого поля кабачків. І нема в цьому нічого смішного. Дружина фермера вирішила, що я німецький десантник і замкнула мене у повітці. Чортзна-що. Ледве звідти вибрався. (Конні Вілліс «Не кажучи про пса»)