Вона відразу пішла купатися. Оскільки купальника не мала, то просто стягла через голову сукню й зайшла у воду в білизні. Пірнула, випливла, застигла посеред озера. Він стояв, спершись на капот, дивився на воду, дрібно побиту сонячними зламами, думав, як йому не хочеться їхати додому, як не хочеться слухати сусідку, слухати плачі. Думав, наскільки вони всі подібні – старші, ті, хто його виховував, серед кого він виростав. Схожі на рибу, яку ніхто не купує, але від якої слід відганяти ос. Стояв, думав, люто гриз яблука, ніби вони в чомусь винні. Сестра вже наплавалась і стояла по коліна у воді, дивилась на той берег, і він подумав – яка в мене сестра красива, я ж це завжди знав, а чомусь ніколи їй цього не говорив. Тут стежкою на берег вийшли два пасажири, ніби й не п’яні, просто якісь нещасні, побачили її у воді, а ось на нього уваги не звернули, не подумали, що вони тут разом, і один із них сказав щось їй у спину – коротко, але злісно. Зараз відіб’ю йому голову, - подумав він швидко, й уже відірвався від багажника, але вона повернулась і подивилася на них так довго й так упевнено, що пасажири якось замовкли, знітились, розвернулись і зникли за деревами. Вона підійшла, підхопила з трави сукню, легко її одягла, торкнулась його руки. Вибач, - сказала, й сіла на своє місце. Він завів машину, повернувся на трасу, пригальмував. Поїхали назад, на Київ, - сказала вона. – Не треба нічого оформлювати. Не хочу, щоби нас жаліли, плакали. Побудуємо потім новий дім. Добре? Добре, - погодився він коротко. Повернули ліворуч, погнали на захід. Білизна в неї була мокрою, волога проступала на білій сукні темними плямами. Так у березні темніє сніг, прогрітий знизу теплою землею – ще ніби й зима, але щось уже змінилося, стало трішки тепліше.