Чесно скажу, Into the Radius зайшов мені не одразу. По-перше, естетика Сталкера — далеко не моя улюблена, по-друге, надто мало ресурсів, надто легко померти, надто багато речей, які треба робити вручну (як-то діставати патрони з коробки, перезаряжати зброю, чистити її різними видами інструментів тощо). Але десь на другу-третю годину я втягнувся і тепер можу розказати про плюси, які сподобалися особисто мені.Перше — це саспенс. Живих персонажів, окрім протагоніста, у Радіусі немає, зате є крихкі чорні постаті, які розлітаються на друзки, коли їх торкаєшся, і видають якісь побутові фрази. Є голоси, які, особливо у покинутих будівлях, щось бурмочуть, співають, плачуть... І повірте мені, веселий дитячий сміх за спиною у темному підвалі — це страшніше за монстрів.Друге — це деталі. Їх помічаєш геть не одразу, але згодом вони додають специфічного шарму мертвому світу Радіуса. Артефакти, покинуті предмети, фото на стінах будинків. Так, у цілому, Into the Radius — це Сталкер, який не називають Сталкером. Із характерною soviet-style атмосферою. Іржаві Жигулі, покинуті гаражі, місто Pechorsk та дівчинка Tanya the Pyoner. Але, якщо вас це не відлякує і ви любите хорор-виживачі у віарі (та вже наведений вище Сталкер), то Into the Radius може сподобатися чи навіть затягнути не на один десяток годин.