ЗІ СВЯТОЮ НЕДІЛЕЮ, ДОРОГІ ДРУЗІ!

Христос побачив біль наїнської вдови ще до того, як вона щось попросила. Не вимагав доказів віри, не пояснював причин її горя. Він підійшов і сказав: «Не плач!» А потім повернув матері живого сина.

Ці слова сповнені співчуття. Господь бачив жінку, яка втратила найдорожче, і не пройшов повз. Так само Він бачить і наш біль, навіть коли вже немає сил ані говорити, ані молитися.

Скільки сьогодні матерів, які поховали своїх дітей. Скільки родин війна залишила з порожнім місцем за столом, із голосом рідної людини лише в записах, із любов’ю, яку вже неможливо висловити в обіймах.

Перед таким горем треба бути дуже делікатними. Не поспішати з поясненнями, не вимагати лише сили, не переконувати перестати плакати. А просто побути поруч. Вислухати. Допомогти з тим, на що у згорьованої людини зараз немає сил. Пам’ятати про неї й тоді, коли минуть перші дні втрати.

Ми не можемо повторити наїнське чудо. Але можемо наслідувати Христове співчуття.

Не кожна наша втрата завершується поверненням дорогої людини. Євангеліє не дає такої обіцянки. Воно відкриває нам Того, Хто переміг смерть і дарує надію на воскресіння. Ця надія не забороняє сліз, але допомагає довірити Господеві тих, кого ми так любимо.

Бережімо одне одного. Молімося за померлих і підтримуймо живих. Нехай через нашу увагу, терпіння й допомогу людина в горі відчує: її не залишили. Христова любов і сьогодні знаходить шлях до неї.