Зі Святою Неділею, дорогі друзі.Часто ми чуємо запитання, «Хто ти, митар чи фарисей?» Але парадокс нашого духовного життя полягає в тому, що ми не є повноцінними ані митарями, ані фарисеями. Часто ми виявляємося гіршими за них обох. Ми не виконуємо заповідей так, як фарисей, але при цьому здатні гордитися своєю уявною праведністю. Ми не каємося щиро, як митар, але водночас продовжуємо користуватися іншими людьми, виправдовуючи себе обставинами або чужими слабкостями.Іноді фарисей уявляється антигероєм, що завжди одягається в чорне, старається в усьому нашкодити Спасителю, відбирає останню цукерку в дитини й ставить підніжки бабусям. Але в реальному житті це не зовсім так. Фарисей посміхається, він приємний і дружній, допомагає людям в потребі й на доброму рахунку в суспільстві. Фарисея не можна розпізнати за його поведінкою, бо він виглядає праведником…А митар був людиною без честі й поваги. Проте саме він, усвідомивши глибину власної гріховності, зупинився, опам’ятався і змінився. Його покаяння було болісним, але справжнім. Ми ж нерідко грішимо без внутрішнього болю, без страху втратити Бога, без прагнення до реального навернення.Саме тому так важливо звертати увагу не лише на наші вчинки, а й на мотиви, які стоять за ними. Коли в серці з’являється думка, «Я дуже добра і порядна людина, принаймні не такий поганий, як хтось інший», це вже тривожний знак. У ці моменти фарисейство тихо прослизає в душу і поступово бере в полон наше мислення.Люди дуже легко впадають у фарисейство, порівнюючи себе з іншими. На жаль, християни також не застраховані від цієї небезпеки. Тому пильнуймо своє серце, пам’ятаючи, що Господь не просто чує наші молитви, але бачить глибину нашої душі. Він шукає не зовнішньої праведності і не гарних слів, а смиренного серця, здатного до живого і щирого покаяння.