2 вересня – памʼять преподобних Антонія й Феодосія ПечерськихСмирення, скромність і праведність – це риси, які духовно наближують вірних послідовників Христа до Царства Небесного. Ще за життя святі Антоній і Феодосій шанувалися серед людей як чисті та світлі душею, мудрості яких дослуховувався народ і правителі. Їхня щира любов і служіння Богу стали причиною великої поваги людей до них. Саме преподобні Антоній і Феодосій, пам'ять яких ми сьогодні вшановуємо, стали основоположниками чернецтва на Русі. Преподобний Антоній проводив час за молитвами й вчився долати спокуси в усамітнені на горі Афон. Згодом він переїхав до Києва, щоби продовжити аскетичне чернече життя. Та до монастирів приєднуватися не хотів, тому оселився в печері недалеко від села Берестова. Святий Федосій був із заможної сім'ї, але одягався скромно, допомагав обробляти землю прислужникам. Дізнавшись, що в рідному місті в храмі іноді не звершується літургія через нестачу просфор, сам почав випікати хліб для Богослужіння. Святий Феодосій вирушив до Києва, щоби вести скромне чернече життя в печерах й вчитися усамітнення у святого Антонія. На той час слава про мудрість преподобного розійшлася по землях: люди приходили до нього за порадами та долучалися до скромного життя в печерах.Вірне служіння Господу святих Антонія й Феодосія надихнуло багатьох стати ченцями. Преподобний Феодосій навчав ченців аскетичному способу життя, посту, стежив за дисципліною у печерах та служив нужденним, які приходили за допомогою. Святий Антоній же завжди ділився своєю мудрістю, навіть з князями. Кількість печер збільшувалася, а згодом, коли ченців було вже більше сотні, звели наземний монастир й побудували церкву – Успенський собор. Святі Антоній і Феодосій стали засновниками Києво-Печерського монастиря – першого за духовним значенням монастиря Руси-України. Згадуючи преподобних Антонія та Феодосія, берімо ж приклад з їхнього життя: будьмо скромними у своїх бажаннях, молімося Господу й надихаймо своїм прикладом ближніх. Адже саме в молитві та смиренному житті знаходимо мудрість: «Прийде гордість, прийде і посоромлення; але зі смиренними – мудрість» (Притч. 11: 2).