Вже завтра ми відзначатимемо величне дванадесяте свято – Успіння Пресвятої Богородиці. В цей день ми згадуємо завершення земного шляху Пречистої Діви Марії, але цей день не називається днем Її смерті чи упокоєння. Це – день Її Успіння, засинання, умиротворення. Чому саме так? По-перше, завершення земного життя Пречистої Діви було блаженним і мирним, позбавленим суму та страху, адже Вона у цьому світі жила передчуттям благодатної вічності. Якщо нами день смерті сприймається як день розлуки з нашими рідними, то для Пречистої Богородиці цей день був днем єднання, коли навіть часткова розлука з Її Сином – навічно завершилася. По-друге, Церква свідчить, що Діва Марія перемогла смерть, бо перевершила природні закони світу цього, а Її пречиста плоть не побачила тління і була піднесена до небес. Так, з Передання знаємо, що коли на третій день апостоли прийшли до гробу, в якому було поховано тіло Діви Марії, то знайшли його пустим та отримали від Бога одкровення, що Божа Матір милістю Сина Свого у повноті людської природи, душею і тілом, вже стала причасницею життя вічного. Тіло Її не зазнало тління і не залишилося у гробі в очікуванні на Друге Пришестя Спасителя, як тіла інших померлих, навіть святих. Але таємничо Син Божий, Який Сам на третій день воскрес із мертвих, також після триденного Успіння покликав із гробу до Себе і Матір Свою.По-третє, Церква вчить нас сприймати смерть як сон, не боятися її, бути готовими до неї. Адже як людина очікує на оздоровчий сон після важкого трудового дня, як заспокоює він тіло і душу, як надає сил і відновлення – так і завершення земного життя має нас не лякати, а навпаки – заспокоювати, готувати нас до радісної зустрічі з Богом, нашим Творцем. Якщо, безперечно, життя своє ми провели у згоді з Божим законом, у примноженні добрих діл.Окрім свята Успіння Пресвятої Богородиці, Церква вшановує також і Успіння праведної Анни, матері Діви Марії.