Щодо розвитку українських сіл.Індустріалізація – вона не в Україні, вона в усьому світі відбувається. Це окремі потрібні програми, дотації для того, щоб там були виробництва. Я не впевнений, що найкращий варіант – державні підприємства по всіх селах. Тому що державними підприємствами треба комусь керувати, а держава як менеджер – не найкраща. Держава повинна давати кращі умови, щоб був приватний сектор.Що може повернути людей у села? Я бачив країни, які відкривають спеціальні програми для сіл. І зазвичай це дотаційні речі, доти, поки це дійсно невигідно. А вигідно – це коли в державі є гроші й підприємства розростаються. І люди виїжджають за межу міст для того, щоб побудувати там підприємства.Відповідні програми – вони частково є. Є спеціальні кредитні програми, де умови для сіл набагато кращі, ніж для міст. Але цього замало. Бажання відкрити десь підприємство в селі – треба, щоб там були люди, не тільки умови. Люди.Щоб у селі було життя, треба, щоб була інфраструктура. Це правда. Ще до початку війни дуже амбітні були плани. Ми багато побудували доріг. Чесно, багато. Але недостатньо. Тому що будувалися центральні дороги. Тому треба побудувати інфраструктуру. Це повинна зробити держава. І треба спеціальні умови для підприємств, для приватного сектору, який може відкрити щось у селі.Раніше країну називали аграрною, тому зрозуміло, що в селі є що робити. Сільське господарство на високому рівні. Навіть із тимчасовою окупацією певних територій нашої держави врожай більше під час війни, ніж до. Люди намагаються робити все. Навіть землі менше, а врожаю більше. І навіть із тим, що блокували нам залізницю, морські шляхи тощо. А все одно об'єм продажу в Україні був більший. Тому село буде актуальним. Треба трішки часу.