Винесу з коментарів, бо це вже відверто задовбало: знецінення в нас давно стало національним видом спорту. Навіть «срач» може посунутися з п’єдесталу.1. «Сумісність 2–3 типів літаків — це жах для техніків»

Так, справді, «зоопарк» техніки — це складно. Але:подивіться на грецьку армію — все працює, і нічого не розвалилося 😉 йдеться про платформи країн НАТО, де бортові системи, «свій-чужий», озброєння та стандарти дозволяють інтеграцію (Греція знову не дасть збрехати);ми просто не маємо розкоші крутити носом. Бо інакше не мали би зоопарку танків, САУ, артилерії, БТРів тощо. Жили би на одних «Арчерах», «Богданах» та «Леопардах» — а реальність інша.2. «А де ж Гріпени? Це ж замість одного нічого — інше, яке приїде ніколи»

Нам потрібно +-500 літаків, щоб закрити потреби. Жоден виробник фізично не може дати такі обсяги миттєво. Це 2–3 виробники і горизонт у 10 років. По Гріпенах — близько 130 одиниць домовлено. Рафалів — ще 100. Ф-16 (різних блоків) буде приблизно 100+ протягом років. І навіть це — мінімальний поріг.3. «За які гроші? В нас на інше немає грошей, а це просто піар»

Так, це десятки мільярдів. І так, в нас цих грошей немає і не буде найближчі роки — це факт. Але контракти підписують не тому, що їх оплатить Україна. Їх оплатять:- російськими замороженими коштами;- спільним європейським фінансуванням. Франція хоче, щоб європейські гроші пішли на французький ВПК, бо танки будуть німецькі, артилерія — змішана, а літаки в ЄС повністю виробляють тільки Франція і майже повністю Швеція. Тому умовні бельгійські чи австрійські гроші, вкладені у спільний фонд, підуть не в США, а в європейський ВПК. І щоб це сталося — контракт має бути вже.Тільки у Франції, якщо не помиляюся, заарештовано російських грошей та активів на близько 19 млрд євро. І вони точно воліють, щоб ці мільярди пішли їхнім заводам, а не комусь іншому. А ми цим користуємося — бо інакше ці 19 млрд просто лежали би мертвим тягарем. А так французький ВПК буде щодня проїдати політикам мозок, аби отримати ці кошти й рухати виробництво. А ми отримаємо літаки, які критично потрібні. І останнє, вже не аналітика, а заклик. Колись я чув ті самі аргументи і про натівські танки, і про ATACMS, і про іншу зброю, яку «ніколи не дадуть» та «воно не треба». А тепер усе це вже на фронті. Уявіть, якби люди, які рік за роком вибивали рішення, попри спротив, скепсис і хейт, сказали собі:«Та хай воно все *** конем. Одні кажуть, що це зоопарк, інші — що ніколи не приїде, треті — що не потрібно. Піду займуся чимось іншим. Все одно ніхто не скаже “дякую”, а по дорозі тільки будуть знецінювати і для росіян стаєш пріоритетною ціллю ти і твоя родина..». Де би ми були зараз? Чи бачили ви хоча б одну публічну подяку конкретним людям, які це тягнули? Чи хоч раз хтось запитав: «А хто це зробив можливим?»Ні. Бо коли успіх стається, всі вважають, що так і мало бути. Вони роблять усе це тихо і під прицілом ворога і вони точно знають:подяки не буде, підтримки не буде, зате армія критиків — буде завжди. І своїх, і чужих. Зі звичним рефреном “А я ж казав/ла”.

P. S. Я не хотів би бачити публічно прізвища всіх цих людей - це подарунок росіянам. Вони й так знають про багатьох із них. Але я й не бачу принаймні розуміння, що ці люди є. Майте на увазі це, коли писатимете чергове "знецінення"