Я вже казала, що мені дуже подобається «Засуджений на страту». Ще не дочитала, а вже хочу кричати: неймовірно! Шедеврально!

🌺

Я вже другу ніч поспіль беруся за книгу з думкою: «та пффф, шо тут читати». Тут десь 480 сторінок, але я досі в процесі…

загалом останнім часом ловлю себе на думці, що прочитала занадто багато книжок, написаних просто заради естетики.

⭐️

Не хочу, щоб склалося враження, ніби я кидаю камінь у бік якогось конкретного автора. Ні. Просто дуже часто, коли мене питають, чим мені сподобалась якась книга, я, окрім естетики не можу особливо нічого виділити🐱 не те щоб естетика - це погано, я люблю її, просто хочу ще чогось

А тут є за що зачепитися.

Тут є естетика старого княжого міста. Всі ці князі, брами, битви, бенкети, та і одяг з зачісками врешті-решт.

Але при всій цій красі тут є ще й сюжет. І живі герої. І живі легенди.

☁️

Я не можу, правда, сказати, що мені хоч один із героїв подобається…. Але за всіма ними дуже цікаво спостерігати.

Герої не просто красиво існують у красивому історичному сетингу, а ще і щось роблять, і чогось хочуть, в у щось вірять…

А ще авторка так прикольно вплітає всі ці древні вірування, чутки, перекази й легенди в реальність…

І окремо - мова🥰

Господи, яка ж вона тут…. Мелодійна.

У мене відчуття, що книга написана віршами.

Але книгачитається повільно, бо:

🏠 а) хочеться насолодитися мовою;
🏠 б) багато вставок із молитов і псалтирів;
🏠 в) діалогів небагато;
🏠 г) і ще цей дрібний шрифт. Не знаю, як правильно називається оця штука, коли текст на сторінці стоїть так щільно, що одна сторінка морально відчувається як три.

Але мені це все подобається.

Станом на половину книги я у захваті.

Це прекрасно. Просто прекрасно.

І я дуже рада, що цього разу за красивою естетикою таки є що ще почитати.

Руда стерлядь про книжки