Джерело
Рубіжанська міська військова адміністрація | Схиляємо голови у глибокій скорботі...Рубіжанська громада втратила дво...
163 Охват/переглядів
2026-10-07 07:00
Повідомлення №28887
Схиляємо голови у глибокій скорботі...
Рубіжанська громада втратила двох мешканців, не вагаючись стали між ворогом і рідним домом, аби захистити наше право жити.
🕯 Руслан Теплинський.
Народився 9 серпня 1976 року у Кадієвці, але його серце й юність належали Рубіжному. Навчався у нашій школі, а згодом здобув омріяну освіту в Університеті імені Каразіна. До війни він ніс дітям світло й знання — викладав хімію та біологію, навчав любити життя.
Коли повномасштабне вторгнення відняло у родини рідну домівку в Рубіжному, Руслан пережив важку евакуацію — спочатку до Дніпра, а згодом до Кропивницького. Та серце вчителя не змогло залишатися осторонь. У листопаді 2024 року він став до лав ЗСУ кулеметником механізованого відділення, аби здобути волю для рідного краю.
Його останній бій відбувся 2 лютого 2026 року поблизу села Андріївка-Клевцове на Донеччині... Довгі місяці пронизливої невідомості, молитов і надії — Руслан вважався безвісти зниклим. Лише у вересні страшне підтвердження крапнуло болем на папір. 2 жовтня Кропивницький на колінах прощався з нашим Захисником.
🕯 Іванна «Гайка» Куценко. 33-річна старша бойова медикиня 39-ї окремої бригади морської піхоти. Дівчина з нашого рідного Рубіжного, яка мала неймовірно велике, чуйне й безстрашне серце. Ще у цивільному житті вона віддавала всю себе гуманітарній допомозі — опікувалася жінками та дітьми з прифронтових територій, дарувала їм тепло й захист. А коли ворог прийшов нищити все, що їй дороге, вона взяла до рук зброю та медичну аптечку.
Іванна загинула під час жорстокого ворожого артилерійського обстрілу. Вона йшла на позиції під вогнем, аби замінити виснажених побратимів... йшла туди, де була найпотрібнішою, і віддала за нас найдорожче — своє молоде життя.
Це невимовний, пекучий біль для всієї Рубіжанської громади. Вони мали жити, навчати, лікувати, любити та відбудовувати рідний дім. Натомість вони стали нашими янголами-охоронцями.
Схиляємось у низькому уклоні перед рідними, близькими та побратимами Руслана й Іванни. Розділяємо ваш непомірний смуток.
Світла, вічна пам’ять і безмежна шана нашим Героям!
Рубіжанська громада втратила двох мешканців, не вагаючись стали між ворогом і рідним домом, аби захистити наше право жити.
🕯 Руслан Теплинський.
Народився 9 серпня 1976 року у Кадієвці, але його серце й юність належали Рубіжному. Навчався у нашій школі, а згодом здобув омріяну освіту в Університеті імені Каразіна. До війни він ніс дітям світло й знання — викладав хімію та біологію, навчав любити життя.
Коли повномасштабне вторгнення відняло у родини рідну домівку в Рубіжному, Руслан пережив важку евакуацію — спочатку до Дніпра, а згодом до Кропивницького. Та серце вчителя не змогло залишатися осторонь. У листопаді 2024 року він став до лав ЗСУ кулеметником механізованого відділення, аби здобути волю для рідного краю.
Його останній бій відбувся 2 лютого 2026 року поблизу села Андріївка-Клевцове на Донеччині... Довгі місяці пронизливої невідомості, молитов і надії — Руслан вважався безвісти зниклим. Лише у вересні страшне підтвердження крапнуло болем на папір. 2 жовтня Кропивницький на колінах прощався з нашим Захисником.
🕯 Іванна «Гайка» Куценко. 33-річна старша бойова медикиня 39-ї окремої бригади морської піхоти. Дівчина з нашого рідного Рубіжного, яка мала неймовірно велике, чуйне й безстрашне серце. Ще у цивільному житті вона віддавала всю себе гуманітарній допомозі — опікувалася жінками та дітьми з прифронтових територій, дарувала їм тепло й захист. А коли ворог прийшов нищити все, що їй дороге, вона взяла до рук зброю та медичну аптечку.
Іванна загинула під час жорстокого ворожого артилерійського обстрілу. Вона йшла на позиції під вогнем, аби замінити виснажених побратимів... йшла туди, де була найпотрібнішою, і віддала за нас найдорожче — своє молоде життя.
Це невимовний, пекучий біль для всієї Рубіжанської громади. Вони мали жити, навчати, лікувати, любити та відбудовувати рідний дім. Натомість вони стали нашими янголами-охоронцями.
Схиляємось у низькому уклоні перед рідними, близькими та побратимами Руслана й Іванни. Розділяємо ваш непомірний смуток.
Світла, вічна пам’ять і безмежна шана нашим Героям!