Дивлюся зараз на фото спешіалів: модні нічники, круте спорядження — і трошки зуби скрегочуть.Ну ви не подумайте, я не ображений. Просто коли в армію йшов, теж мріяв таким бути.Але військкомат уєбав мені мітку «піхота», бо їм треба було комплектувати бригаду, яка їхала в ООС. Тож як такого вибору в мене не було.Але я не засмучувався. Перше ГЗ пішло на плитонску та різного роду тактикульне спорядження.Та в силу великої тупості й малих фінансових можливостей спорядження було, чесно — гівно. Сипалося одразу, як на Беху залазив, та ще й носити його не можна було — тільки бригадне, щоб показати всім, що бійці забезпечені.Дуже дрочив на безвухий шолом, і врешті-решт я взяв його за 8 тисяч гривень, а далі місяць сидів на 2 тисячах. Слава яйцям, кашло в палатках Ширлана було безкоштовне.В ООС уже трошки заробив і придбав більш якісне спорядження, але до рівня спецназу було ще далеко.В час великої війни почала падати сотка. От там мені, як людині без родини й фінансово неграмотній, уже було де розгулятися.Фотки були тактикульні, ходив як рейнджер. Тільки ходив, бо все те ніяк не робило з мене піздатого фахівця. Хіба що копав красиво й був пріоритетною ціллю для підорів — гарно вдягнений, ще й гвинтівка ніби заморська.А далі — чим далі, тим більше стало похуй. Зникла тяга до хуястого вигляду: замість крутих рукавиць прийшли теплі варежки, купа приблуд на броні зменшилася до мінімуму, все засралося і нічого не мінялося. Мрія про крутий тактикул здулася і вмерла в піхотному лухарі-лайфі.Не було з ким рости в цьому напрямку.Бо ну нахуй то все, коли «копай тут, стріляй туди, терпи тут».Коротше, до чого це все.Якщо ви йдете у військо не примусово, а за покликом мрії — суворо рухайтеся туди, де хочете й мрієте служити. Крізь біль, сльози, матюки. Не гасніть, як я, який свого часу проїбав можливість і просто поплив за течією.Саппорт | Мерч | Донат