Парадокс європейської оборонної допомоги: купувати зброю в українських виробників за кошти ЄС дозволено лише за умови, що частка китайських компонентів у собівартості не перевищує 35%.

Логіка зрозуміла — безпековий комплаєнс, захист інвестицій і небажання годувати економіку Пекіна європейськими грошима.

Здавалося б, логічна відповідь: дайте нам 100% європейські комплектуючі. Технологічно це можливо зробити хоч завтра. Європа має першокласну інженерію, сильних розробників мікроелектроніки та передову оптику. Але щойно дрон або засіб РЕБ стає «повністю європейським», він миттєво втрачає головну перевагу сучасної війни — дешевизну, темп масштабування та масовість.

Математика тут безжальна:

Силова установка: спроба замінити серійний азійський двигун на європейський авіаційний мотор здорожчує цей вузол у 5–8 разів із терміном очікування постачання в місяці. При цьому виникає відверте технологічне лицемірство: рідкоземельні неодимові магніти всередині цього «чистого» європейського мотора все одно на 90% походять із Китаю.

Оптика та тепловізори: різниця між масовим азійським мікроболометром і європейською військовою матрицею — це зростання ціни вузла на порядок (у 5–7 разів), плюс місяці проходження бюрократії експортного контролю на кожну партію.

Тактичний РЕБ та ВЧ-тракт: заміна масових GaN-підсилювачів потужності, генераторів шуму та SDR-модулів на сертифіковані західні військові компоненти піднімає собівартість радіочастотного тракту майже в 10 разів, роблячи масовий окопний РЕБ фінансово непідйомним.

Підсумок для виробу: повна європеїзація комплектуючих піднімає собівартість готового виробу (чи то FPV-камікадзе, крила-перехоплювача чи купола РЕБ) щонайменше втричі-вчетверо, а головне — обвалює темпи виробництва з тисяч на місяць до десятків на рік.

У результаті виникає сюрреалістична прірва між бюрократичними вимогами та реальністю фронту. Росія атакує українські міста реактивними та поршневими дронами, які на 70–75% складаються з копійчаної китайської цивільної бази, масштабуючи терор десятками тисяч бортів без жодних регуляторних перепон. Українські ж розробники замість нарощування валу перехоплювачів змушені займатися бухгалтерською еквілібристикою, вираховуючи відсотки локалізації в Bill of Materials.

Наочна ілюстрація цієї прірви — у мене за спиною. Це польська P-18PL: радар за десятки мільйонів євро, створений для того, щоб виявляти в небі залізо за пару тисяч доларів із китайського ринку.

Це досконалий приклад того, як європейський ОПК залишається законсервованим у доктрині Exquisite Systems — штучних, надзвичайно вишуканих, високонадійних виробів за стандартами STANAG, які коштують шалені гроші та виготовляються одиницями на рік.

Але у війні на виснаження перемагають Attritable Systems — дешеві, стандартизовані й масові рішення. Виявити загрозу за допомогою новітньої AESA-решітки ми можемо, але поки Брюссель намагається воювати нормативами мирного часу та квотами локалізації, збивати копійчані дрони нам фактично пропонують європейськими регламентами.

Небо вимагає простої речі: зброї має бути багато, і вона потрібна сьогодні.