Володимир Єрмоленко:

«Ще ніколи в своїй історії людство не було таким співзалежним, і ще ніколи не перебувало в такій ілюзії нарцисичного індивідуалізму.

Ідеологія нарцисичного індивідуалізму, підкріплена соцмережами, створює ілюзію самодостатніх індивідів, закриваючи від нас просту істину: як тісно і міцно ми повʼязані одне з одним. Ми не здатні вижити наодинці, не здатні врятуватися від голоду, холоду, хвороб, ворожої армії, – ми виживаємо тільки разом. Але парадокс: що більше люди стають співзалежними, то більше вони ненавидять ближніх. Кожна цінність здатна деградувати до антицінності, а кожна антицінність приховує в собі цінність, яка деградувала. Нарцисичний індивідуалізм – деградація цінності свободи та автономії особистості. Ця цінність – основа гідності, але вона стає руйнівною, коли забуває про спільноту.

Шоком початку ХХ століття, з яким працювала тогочасна культура, було відчуження «я», втрата особистості в людській масі, індустріалізованому місті, знелюдненому виробництві. Особистість була розчавлена масою, безликим Іншим. Альтернативою було повернення творчої особистості
Шоком початку ХХІ століття є гіпертрофія «я», розростання «я» до космічних розмірів, які затуляють собою всесвіт та інших. Альтернативою може бути повернення емпатії, співпереживання, роботи з чужим досвідом, а не тільки зі своїм. Війна, з усіма її болями і втратами, принесла нам спочатку повернення відчуття спільноти. Ми швидко зрозуміли, що без інших не виживемо, і інші без нас теж.

Але зараз є відчуття, що гострота емпатії в суспільстві ослабла. І всередину повертаються байдужість і жорстокість. Чи зможемо цю емпатію втримати? Чи зможемо зберегти не «єдність», ні, а принаймні відчиненість до досвіду, думок, почуттів інших? Навіть якщо їх не приймаємо повністю. Ось у чому питання»