Подія відбувається в Царгороді, столиці Візантії, яку взяли в облогу сарацини. Що ж роблять у тривожну мить побожні христосівці? Вони набилися в храм Пресвятої Богородиці на Влахернах, де переховується її риза, і правлять всенощне, замість того, щоб зі зброєю в руках обороняти своє місто від ворогів або активно допомагати захисникам. Між народом своїм молиться про охорону міста св. Андрій Юродивий разом зі своїм учнем Епіфаном. Виникає питання: чому може навчити свого учня юродивий? Звичайно, лише одному, – як вдавати з себе недоумка. Гріх сміятися з хворих людей, але тут мова йде саме про шарлатанів.
Так ось, відправа йде до закінчення, і тут св. Андрій нібито побачив, як від головних дверей йде "світлом осяяна Пресвята Богородиця у супроводі св. Івана Хрестителя і св. Івана Богослова та при співі великого хору Святих. Божа Мати підходить до престолу, вклякає, довго молиться і заливається слізьми. Відтак встає, знімає зі своєї голови преясну хустку-покров-омофор і широко простилає її над народом у церкві".
Видіння зникло. Андрій і Епіфан, які бачили це видіння (дивно, але священнослужителі цього не бачили!), зрозуміли, що Пресвята Богородиця прийшла урятувати місто. Юродиві рознесли вість про це "чудо" по всьому місту, що навіть налякались вороги і відступили. Місто врятоване...
За церковними переказами, Андрій за походженням був скитом – слов'янином із південних земель Русі-України. Він разом з іншими невільниками опинився в Царгороді в одного багатого пана. Складається враження, що греки-христосівці в ім'я любові до ближнього забирають русинів-українців у рабство, щоб урятувати від поганства.
Тут Андрій пізнав і полюбив христосівську віру. Розмірковуючи над словами св. Апостола Павла: "Ми нерозумні Христа ради, ви ж у Христі Розумні" (1 Кор. 4,10) [1], він почав поводитися як нерозумний-юродивий. По сучасному кажучи – "скосив під дурника". Оце так віра! Тяжко навіть уявити собі, що було б, якби всі додумалися слідувати євангельським настановам. Тут вже точно всі відійшли б з голоду до Раю, зате уподобалися Ісусу Христосу.
Пан, повіривши, що Андрій зійшов з розуму, вигнав його. Кому ж потрібні зайві нахлібники? Діставши свободу, Андрій почав багато часу проводити в молитвах й читанні св. книг христосівської віри. Шукав, певно, побільше прикладів із життя "святих", як краще паразитувати на суспільстві, адже сам Ісус Христос вчить: "Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте наш небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартніші за них?" (Мат. 6, 26). [1].
Послідовників-юродивих у Андрія було більш ніж достатньо, бо дурний приклад заразний, тим більше освячений. Далеко за прикладом ходити не треба – достатньо вам підійти до церкви. Там таких "розумників" досить.
Коли жив св. Андрій і коли було чудо Покрови, церковники чіткої відповіді дати не можуть, бо, мабуть, ця подія дійсно є вигадкою. Як і багато інших, що з'явилися в пізніші часи для "поученія побожних християн". Відразу стає зрозуміло, що "святі" отці дали маху. Ну що ж, які святі, така й віра... юродива! [Див. 5, 230-234; 1].
Отже, відзначати свято Покрови Пресвятої Богородиці за грецьким трактуванням для українців-русинів є справою не лише принизливою, а й ганебною. Але в нашій країні вся ця чужовірна пропаганда відбувається на державному рівні. І на такій ідеології збираються збудувати могутню Україну!?
Рідна Покрова
Тож якою є наша рідна Покрова? Ми, українці-русини, – діти Природи й споконвіку жили у злагоді з нею. І свята свої творили, узгоджуючи їх з природними явищами: вони були пов'язані з рухом Сонця, зміною пір року, землеробським циклом. Покрову ми святкуємо 1 жовтня. Саме в цей осінній час природа поступово завмирає. Земля-Мати починає швидко покриватися листям, а згодом – першим снігом, готуючись до зимового спочинку.
У нашому календарному світогляді Покрова припадає на 9-й день після завершення панування Купалбога, який править до Митнищ [2, ВК,38а], та на 8-й день від народження на рівнодення Миробога – осіннього Сонця, яке уявлялося Дідом.