У скіфів було ушанування Бога війни Арея. Геродот описує наступне жертвопринесення цьому Богові: "В центрі області кожного народу існує священна споруда для Арея, яку вони роблять ось як: накладають в'язанки хмизу завдовжки і завширшки до трьох стадій, але не дуже високі. На них влаштовують чотирикутну площадку, три сторони якої стрімчасті, а на четверту можна зійти. Щороку вони накладають на цю споруду сто п'ятдесят возів хмизу, бо через непогоду вона постійно осідає. В таку купу хмизу кожен народ встромляє старий залізний меч, який є символом Арея..." [3, 194].
Леонід Залізняк наводить докази існування культу меча у скіфів. В урочищі Носаки поблизу с. Василівка Запорізької області київським археологом Ю. Балтриком розкопано курган висотою до 3 м. Поховань під курганом не знайдено, але у насипу стирчав залізний скіфський меч. Поклонялися мечу й сармати. Пізньосарматське плем'я алани "за варварським звичаєм встромляє у землю меч і поклоняється йому, як Марсу", – пише давньоримський історик Аміан Марцелін. [5, 169].
Боротьбу (поєднання) верхнього і нижнього світу бачимо на зображеннях священних якорів на монетах V–I ст. до н. е. Георгій Шаповалов звертає увагу на дуже важливий момент. У всіх якорів головними деталями являється веретено з рогами в нижній частині і закріплений у верхній частині веретена шток, що кріпиться під кутом 90о, але античні художники відображали рога і шток в одній плоскості, що утворювало образ хреста, що вінчає якір. Прикладами подібних зображень якорів і хрестів об'єднаних в одну композицію являються символи на монетах, що відкарбовані в Сирії біля 100 р. до н.е. і на монетах Нерона, датованих 60 р. до н. е. Археологічні знахідки підтверджують, що образ священного якоря з хрестом в верхній частині в римський час був використаний ранніми христосівцями. [17, 118, 119].
Подібний символ ми бачимо і на церковних куполах, де хрест у нижній частині закінчується півмісяцем. Можемо визначити, що півмісяць символізує роги Велеса, в які встромлений меч – символ Перуна. В іншому випадку символ хреста між рогами означає Сонце чи Вогонь, що знаходиться в човні (каміні) [11, 116]. Велесові роги, як варіант, можуть позначати жіноче лоно. Одними із символів Триглава є поєднання чоловічого (середній зуб) і жіночого (двозуб) начал [12, 48]. Запліднююча сутність образу відповідає вечірньому періоду, коли Сонце заходить до жіночого лона, а якір, який в цілому тотожний Триглаву, опускається в підводний мир. Ця ж позиція відповідає і державному прапору Русі-України: сонце (жовтий колір), що занурене під воду (синій колір).
В додаток наведемо приклад древнього єгипетського свята. Воно відбувалося в кінці літа, з появою в небі Молочного Шляху, що зникав на час спекотних місяців. Свято теж пов'язане з воздвиженням, але не хреста, а священного стовбура "Деда" з характерною рогулею на горі, що нагадувало роздвоєння одного з кінців Молочного Шляху. Ритуальний акт підняття "Деда" на землі символізував "відродження" на Небі "зоряного стовпа" або "зоряного древа", яким вбачався Молочний Шлях. [9, 64].
Єгипетське свято Воздвиження має відповідник у руській міфології. Роздвоєність стовбура може бути образом Велеса. Осіннє Сонце стає Дідом, адже це останній проміжок в річному колі, коли завмирає сонячна активність. Велесова Книга пов'язує захід Сонця із Молочним Шляхом (Стезею): "Тут Зоря Красна іде до нас, яко жона блага, і молока дає нам в силу нашу і кріпость двожилу. Та бо Зориня Сонцю вістяща. А також слухаємо: се вісники комонні скачуть до закату Сонця, аби управити його човен злат до ночі, аби віз із волами смирними волокти по степу синьому. Там бо ляже Сонце спати в ніч. А то ж коли день прийде до вечора і вдруге скакатиме цей у Яві перед вечором. І так рече Сонцю, що віз з волами єсть там і жде його на Молочній Стезі." (ВК,7ж) [2].