Всі писали радіодиктант а я пропустив. Тому написав про мову. Чи уявляв я колись що в побуті перейду на українську? Ні. Вважав що скоріш за все з часом переїду та перейду на англійську. Але життя повернуло зовсім в іншу сторону. Я народовся та виріс в Горлівці. Розмовляв російською та вважав себе російськомовним українцем. Причому ця ідентичність була в мене роками.В 2008 мені довелося попрацювати на півночі росії в ХМАО-Югра. Коли я прийшов в бригаду там був один вінничанин. Підійшов до мене та каже: о, круто, єщьо один хохол, пріветствую. На що я відповів «ти может і хахол, а я українець». Більше він це слово при мені не вживав. При цьому він розмовляв типовим вінничанським суржиком а я чистою російською.Події 2014 року, півроку в окупації, я остаточно для себе обрав ідентичність «російськомовний українець». Чи вживав я українську? Тільки в громадському транспорті. Хоча оточення в Києві все було російськомовним. Лиш окремі люди розмовляли українською та я з ними теж переходив на українську.Далі пройшло багато часу, я почав досліджувати свій родовід, постійно натикаючись на те, що на події 1920-1940 нема нічого. Часи винищення україномовного населення мого краю. Памʼятаю одну показову ситуацію десь в середині нульових. Я інколи допомогав бабусі поїхати з Зайцево в Микитівку привезти крупи з ринку. Ось я з сумками сідаю на маршрутку, за мною якась бабця, питає українською «коли вже зрушимо з місця, що ти чекаєш». Він на неї наїхав «на нармальном язіке гаварі».А вона йому у відповідь, скажи мені будь ласка, де поховані твої рідні? Він каже мама на Зайцевському кладовищі. На що вона задає інше питання, а де поховані діди та бабусі? На росії каже. Ну вона йому і видала: а мої всі родичі поховані тут. Я на своїй землі. Та розмовляю своєю мовою. А ти їдь туди де поховані твої та там права качайІ ось повномасштабне вторгнення. Я почав плотно займатися волонтеркою. Звісно все спілкування щодо волонтерки було українською. Я для себе зрозумів що я російськомовний тільки через зросійщення. Не було б радянської окупації не було б в мене дитинства російською. Потім моя колишня жінка перейшла на українську в побуті, хоча сама не так давно отримала громадянство. Та почала мене цькувати що я в побуті досі російськомовний. Це було останньою краплею.Ну а потім була ситуація що я був хворів на поперек, десь через рік після того як перейшов остаточно. Була операція. Будить мене анестезіологиня та каже, що ви пане Артеме, мене обманули? Ви ж з Горлівки. Скажіть щось російською! 😄 я видавив «не можу мене штормить, дайте спокій». Після цього я зрозумів що думки остаточно стали українською. Ну а потім вже потрошки позбавився дрібничок як рахувати цифри російською чи якісь інші автоматичні дії.