Всесвітній день біженців — це не просто дата в календарі.Це — шрам на серці мільйонів.Особливо — українців!    Вимушене вигнання — не вибір!Це крик, що прорвав тишу, коли в дім увірвалась війна.Це валіза, зібрана за 15 хвилин.Це дитина, яка більше не говорить українською.Це прощання без слів, сльози без обіймів, і дім, що залишився лише в пам'яті.    У кожному нашому біженцеві -  назавжди втрачене минуле -  могили предків, які не встигли обійняти востаннє, фотографії, що згоріли від прильоту разом з будинком...    Ми — нація, розкидана по світу.Але не зламана!Ми пам’ятаємо, хто ми є, і звідки ми родом.І ми ніколи не станемо манкуртами — тими, кому стерли пам’ять, хто забув свою землю, свою мову, свої пісні.    Кожен українець, навіть за тисячі кілометрів, несе в собі вітри степу, голоси дзвонів, запах чорнозему…І найголовніше — надію на повернення!Вони — ті, хто тримають частинку України в серці - навіть з чужини допомагають боротися: донатять, підтримують, надихають, моляться.І вони обов’язково скажуть:Ми повернулися!Ми вистояли!Ми — додому!Хай буде так! 🇺🇦