⏺Для родинних походів до театру, зазвичай, обираю виставу я і безальтернативно тягну рідних на що б там не було 🤭 Цього разу мене здивувала бабуся, бо проявила ініціативу і захотіла побачити "Три товариші" у Франка - і ну що ж, бажання бабусі - закон, саме на них ми й пішли.⏺Бабусі сподобалося, щиро рада, що вона задоволена. Мені ж з мамою взагалі не зайшло. Це не було жахливо, але щоб сильно добре - то теж ні 🐈⏺Страшенно затягнуто (ця історія не потребувала майже чотирьох годин) та якось загалом слабенько. Так, була пара візуально хороших моментів, але музика банальна, забагато низькопробного балагану, та й все дуже статично і награно. ⏺Відсилки до смарагдового неба [sic] і мами Терези з дівою Марією як спроби осучаснити це дійство... ну такоє.⏺Актори сильно "доросліші" за своїх персонажів - але якщо більшість компенсує це енергетикою, то найслабшою ланкою є виконавець головної ролі (і за сумісництвом директор театру) Євген Нищук. Він ніяк не годиться на навіть дуже побиті життям 33, і перегравання цьому не допомагає. (Матір змусила мене пообіцяти більше ніколи не брати квитки на вистави, де грає пан директор).⏺Книгу я не читала (та й взагалі Ремарк мене ну дууже слабко цікавить). Але, все ж, сама історія про ПТСР та пошук кохання у міжвоєнній Німеччині... щось тут є, хотілося б модерновішого, динамічнішого втілення. Бо у цій версії я, зіпсована уривщиною і петросянщиною, відчувала переважно нудьгу.#театральне