«Захист державних і муніципальних служб та ренаціоналізація приватизованих галузей: неоліберальне прагнення приватизувати комунальні послуги неможливо виправдати якимось нейтральним стандартом ефективності – «тим, що працює», як не втомлюється повторювати Тоні Блер. Приватизація здійснюється в інтересах коаліції політиків, інвестиційних банкірів та керівників корпорацій, які прагнуть отримати вигоду від виведення державних активів на ринок і надання приватизованих послуг з метою максимального збільшення «вартості акцій».

Катастрофа, що сталася в залізничній системі Великої Британії після її приватизації за часів торі, є показовим прикладом конфлікту між приватною вигодою та суспільним інтересом. Навіть уряд Блера, догматично відданий «Вашингтонському консенсусу», був змушений піти на поступки після широких громадських виступів за ренаціоналізацію залізниць, змусивши «Рейлтрек» (компанію, у власності якої перебувала залізнична інфраструктура) погодитися на запровадження зовнішнього управління.
Передбачається, що приватизовані галузі мають повернутися в державну власність. Водночас неоліберальні «реформи» державних і муніципальних служб, які зазвичай передбачають запровадження механізмів, що відтворюють ринкові сили у сфері соціального забезпечення, як правило, за допомогою процесів бюрократичної централізації, що нагадує сталінську командну економіку, мають бути відкинуті.

Захист наявного державного сектору жодною мірою не перешкоджає розробленню альтернативних форм демократичної суспільної власності.

Прогресивне оподаткування для фінансування державних і муніципальних служб та перерозподілу багатства й прибутків: однією з особливостей неоліберальної епохи був перехід від прямого оподаткування до непрямого, а також повсюдне зменшення податкового навантаження на корпорацій і багатих. Результатом мало стати збільшення частки податкових виплат з боку бідних, хоча вони (через скорочення видатків і ринкові «реформи») отримують менше вигоди від державних і муніципальних служб, фінансування яких вони допомагають забезпечувати. Вищі ставки прямого оподаткування – і насамперед прогресивний податок на доходи – допомогли б забезпечити державні та муніципальні служби коштами, яких вони позбулися внаслідок неоліберальної політики. Крім того, вимога до заможних людей сплачувати значно більшу частку своїх доходів і багатства сприяла б встановленню більшої економічної та соціальної рівності», – Алекс Каллінікос. Антикапіталістичний маніфест.