Дати соціологічне визначення сучасної держави можна, зрештою, тільки виходячи з специфічно застосовуваного нею, як і будь-яким політичним союзом, засобу — фізичного насильства.«Будь-яка держава заснована на насильстві», — говорив свого часу Троцький у Брест-Литовську. І це дійсно так. Тільки якби існували соціальні утворення, яким було б невідоме насильство як засіб, тоді відпало б поняття «держави», тоді настало б те, що в особливому сенсі слова можна було б назвати «анархією».Звичайно, насильство аж ніяк не є нормальним або єдиним засобом держави — про це й мови немає, — але воно, мабуть, специфічний для неї засіб. Саме в наш час ставлення держави до насильства особливо інтимне (innerlich). У минулому різним союзам — починаючи з роду — фізичне насильство було відоме як цілком нормальний засіб. На противагу цьому сьогодні ми повинні будемо сказати: держава є тією людською спільнотою, яка всередині певної області — «область» включається в ознаку! — претендує (з успіхом) на монополію легітимного фізичного насильства. Бо для нашої епохи характерно, що право на фізичне насильство приписується всім Іншим союзам або окремим особам лише настільки, наскільки держава зі свого боку допускає це насильство: єдиним джерелом «права» на насильство вважається держава , – Макс Вебер.