​Ікер Касільяс сидів на уроці дизайну в Instituto Cañaveral у Мостолесі, коли до класу зайшов директор школи.

Йому сказали, що справа термінова і треба йти.

Касільясу було 16.

За кілька годин він уже був у літаку разом із першою командою Реала. Команда летіла до норвезького Тронгейма на матч Ліги чемпіонів.

Через багато років Ікер згадував цю історію, як звичайний навчальний день, директор у дверях класу — і раптом ти опиняєшся в готелі першої команди, а потім летиш із нею на єврокубковий матч.

Він ще не був тим Касільясом, якого знає футбольний світ. Не було фіналів Ліги чемпіонів, капітанської пов’язки чи чемпіонату світу. Був школяр із Мостолеса, якого ще зовсім недавно просто возили на тренування Реала.

І раптом дистанція між академією та найбільшою сценою європейського футболу скоротилася до одного шкільного дзвінка.

Касільяс згадував цей епізод у тексті про Лігу чемпіонів як доказ простої штуки: у цьому турнірі треба бути готовим буквально до всього.

Через кілька років це стане майже описом його кар’єри.

У фіналі Ліги чемпіонів 2000 року 19-річний Касільяс вийде в старті Реала. У фіналі 2002-го вже інший сценарій: він почне матч на лаві, але після травми Сесара Санчеса вийде наприкінці й зробить кілька ключових сейвів проти Баєра. Досі пам’ятаю тоді свої відчуття, коли 9-річний я довго не міг заснути, бо в голові постійно крутилось, як Ікер рятував команду.

Підпишись на канал Ramos 90+3