​За весь час мого вболівання за Реал Мадрид, команда мала 17 тренерів (плюс Зідан та Анчелотті приходили двічі, якщо рахувати кожен раз як окремий — 19). Арбелоа — 18-й. Для порівняння ось скільки за цей час керувало Барселоною — 16. Атлетіко — 13, Ліверпуль — 7, ПСЖ — 12. Часи мого дитинства пройшли з постійними змінами тренерів, їх можна було навіть не запам’ятовувати, про деяких я більше ніколи в житті не чув, а дехто потім тренував в УПЛ. Все змінив прихід Жозе Моурінью. Він затримався на три сезони й зміг змінити менталітет команди. Це його найголовніше досягнення. Далі по суті епоха Анчелотті та Зідана, хоча за цей час до команди ще приходили Бенітес, Лопетеґі та Соларі. І все було круто, можна було не переживати сильно про постійні зміни тренерів, бо клуб очолювали найкращі. І з 2023 року теж особисто у мене був спокій, бо вже тоді було очевидно, що Мадрид після Карло очолить найкращий молодий тренер світу, який зможе затриматися в команді на багато років — Шабі Алонсо. І перші його матчі довели, що так і буде. Але потім все зламалося. І за весь цей мені жодного разу не було так погано від звільнення тренера. Бо навіть коли йшов перший раз Анчелотті та особливо Зідан в 2018-му, було дуже сумно, але було що згадати — тріумфи в Лізі чемпіонів. Так, вони йдуть, але за собою вони залишили величезний слід в історії клубу. Алонсо не дали цієї можливості й через це болить найбільше. Клуб підписав найкращого молодого тренера, але не дав йому необхідний рівень підтримки (так, цей клуб не дає її нікому). Алонсо не зміг самостійно розрулити перші проблеми, клуб цього не пробачив. Дуже шкода, що все закінчилось саме так. Це могла бути нова династія на роки. На жаль, Шабі будуватиме її в іншому місці. Підпишись на канал Ramos 90+3