Про політику ідентичності. Політика ідентичності - це коли людина хоче, щоб інші сприймали її не так, як бачать вони, а так, як бачить вона сама. З цього, бува, сміються. Наприклад, хлопець бачить себе дівчиною. Або чорношкіра дівчина з Міннесоти вважає себе нащадком Клеопатри. Або десь по теренам Новгородщини "бегает с кликухой эльфа-мужика страшная толстуха в роговых очках". Ну є і більш м'які форми, як то хлоп на Сихові, що корчить з себе чорношкірого ганста, брата дівчини з Мінесоти. Або японця. І, звісно, є квадробери та інші теріантропи, аж до виття на місяць і нюх-нюх не скажу де. Всі ці політики ідентичності йдуть у багатьох по статті "хрінь лівацька". Але. Але от маємо директора ФБР Кеша Патела що його поставив Найправіший та Найконсервативніший Білий Дім в історії. Отой на фото. І він пише загиблому соратнику "побачимось в Вальгаллі", але ж неможливо в голові це прочитати інакше, ніж голосом Раджеша Кутрапалі. Вікінгів підвезли, дракар розвантажують. Сильно він від того хлопа з Сихова відрізняється? А якщо хлоп з Сихова навпаки, хоче здаватися білим англосаксонським протестантом з олд мані штату Массачусетс, хоча його батько до міста з колгоспу "Зоря Ілліча" у 70-ті приїхав? А наскільки сильно від категорій з першої половини посту відрізняється боєць за традиційну сім'ю, що до сорока не обзавівся жінкою та дитиною? А якщо дитина є, але поза шлюбом? А панотець, який веде хлопчика в кімнату? Ой, добре, це рідкісне виключення. А панотці, що не водять хлопчиків, але знають, що отой водить - і мовчать? Це таке ж рідкісне виключення? Всі ці люди, хоч дуже праві і дуже консервативні - вони теж вимагають від оточуючих бачити в них тих, ким вони об'єктивно та очевидно не є. Звісно, тут можна сказати, що в першому випадку бар'єри частіше біологічні, а в другому скоріш соціальні. Але тут хто ще смішніший - той, хто мріє стати кимось, ким не може, або той, хто хоче і може, але лише мріє.