Знання деяких сталих принципів дозволяє передбачати майбутнє, але сильно заважає зберігати нерви.Є в історія такий ефект, який я для себе зву "ефектом персидського двору".Деякі організації, а особливо авторитарні держави, влаштовані так, що якщо тобі (не) пощастило опинитися на престолі - шансів не з'їхати з глузду майже нема. Спричинено це тим, що придворні плетуть навколо тебе кокон соціальних зв'язків, за межі якого не виглянеш, і в цьому коконі годують тебе солодким нектаром з піддакувань і запевнень, що ти в мами найкращий і взагалі тебе небо світу послало.Таке часто бувало в античній Персії, дуже часто - в середньовічному Китаї, рідше в Римській імперії. Візантія (за кількома виключеннями) рятувало те, що імператорів традиція зобов'язувала час від часу перетинатися з ширнармасами якщо не в церкві, то на іподромі, а на іподромі і зафукати могли. А от там, де володарю про підданих хіба міністри розповідали, там було ой. Там правитель розмашистими кроками йшов в абсолютно випадковому напрямку, не рахуючись із жертвами та трагедіями.Так само в Кремлі, до речі. Часто було - і саме зараз є. Путін же ж навіть інтернетом не користується, йому папірці приносять. І здогадайтесь, скільки довкола нього людей, які наважаться (чи вважатимуть за потрібне) сказати йому "Володимиру Володимировичу, ви не зовсім праві".Так от, в такому коконі їдуть дахом навіть найстійкіші. Бо людина потребує соціального опору. Людина потребує альтернативних думок, суперечок, незгоди. Без них в людини починається комплекс Бога на всю котушку. Навіть той же Путін зразка середини 1990-х і зразка середини 2020-х - це дві хоч і погані, але дуже різні людини. І друга дуже, дуже ошизіла.А тепер уявіть, що хтось на високу посади вже таким ошизілим зайшов. І почав вити цей кокон довкола себе сам, ламаючі все довкола, зробивши навіть не лояльність, а грубу компліментарність головним критерієм збереження біля важелів влади. Аж до того, що всі жінки поряд стали однаково фарбуватися, офіційні медіа начали припускатися властивих лідерові стилістичних помилок, а десятки вищих посадовців почали, червоніючи, брехати в очі мільйонним аудиторіям, повторюючи під ніс "я роблю це, щоб зберегти для себе можливість також робити щось хороше".А в сценарії, коли велика дитина на чолі великої країни, несеться, як сліпий лось палаючим лісом, не розламати державу і все довкола може хіба за рахунок прямого Божого втручання.Добре, що я переконаний християнин і можу на це покладати надію.