Окей, зараз буде довгочит про ШІ та його продукти. Ні, я не спеціаліст зі ШІ. Ні, я не художник (хоча як текстовик, знаходжусь з того ж боку “загрожених”). Зате я трішки вчив філософію свідомості. Є такий відомий мисленевий експеримент, як “китайська кімната”. Припустимо, дядька, що не знає китайської мови, посадили в кімнату і дали йому багатотомну інструкцію. Час від часу під двері кімнати підсовують записки китайською. Він користується інструкцією та, згідно алгоритму “отримав таке - пиши таке” пише відповідь та підсовує під двері. Виникає феномен: дядько спілкується з кимось китайською, але китайської не знає, і навіть не має уявлення, про що там діалог. Зате для його респондента діалог виглядає змістовним. Питання: чи відбувається справжній діалог, чи його симуляція? Чи розуміє система “людина-кімната” китайську мову, чи лише удає? Багато філософів тут списи поламало. На щастя, відповідь на це питання нам зараз не потрібна. Бо для кінцевого споживача результат, який є машина, є відповіддю китайською мовою. Можна сперечатися з тим, чи розмовляє кімната. Не можна сперечатися з тим, що споживач розмовляє з нею. І в цьому діалозі отримує змістовні відповіді. Отже, в його суб’єктивній реальності цей діалог рівноцінний діалогу з носієм китайської мови. Можливо, в ньому він знайде потрібні йому відповіді. Можливо, навіть кращі за ті, що розповів би справжній китаєць. Не всі китайці однаково корисні. Є прибічники теорій свідомості, які стверджують, що апарат, здатний повністю відтворити людину в усіх її взаємодіях, рівний людині в тому числі й в правах. Я так не вважаю жодним чином, я ще той біошовініст. Але не можна заперечувати, що апарат, що не має самосвідомості, може створювати той самий кінцевий продукт, що й жива людина з нею. Ну може. Ми це вже бачимо. Так, щодо тих же графічних нейронок є аргументи, що вони просто “акумулюють зразки” - але людський мозок теж акумулює та обробляє само емпіричний досвід, просто інакше, через більш багатошарові узагальнення. Ваші знання про перспективу та теорію кольору, чи про стилістику тексту - це теж набуті знання. В ваших текстах та малюнках тисячі елементів, які ви в когось вкрали, причому скоріш за все несвідомо. Просто побачивши картину чи прочитавши текст, просто додавши в пам'ять "отак робити треба". До речі, це часто видно по ваших малюнках та текстах. Так, ви пропустили через себе, через емоційну складову. Але навчити машину відтворювати емоції - попри поширений стереотип, не дуже й складно. Відчувати нє. А відтворювати - тю. Тому мають певну рацію ті, хто говорить, що бездушна машина не творить мистецтво. Але вона створює мистецький продукт, який, в свою чергу, може стати для когось нічим не гіршим за творення рук людських. Бо так, вже невдовзі робот зможе написати симфонію. І якщо ви не зможете відрізнити цю симфонію від написаної людиною, як ви зможете чесно сказати, яка з них краща чи більш якісна? Отакий китайський феномен.