У тому, наскільки необхідні ці основи [філософії], ти можеш переконатися ось у чому. У нас є щось, що робить нас ледачими в одному, а в іншому — необачно поспішними. Неможливо ні приборкати цю зухвалість, ні розворушити цю інертність, не знищивши їхніх причин: помилкового захоплення та помилкового страху. Поки вони панують над нами, говори скільки завгодно: «Це ти винен батькові, це — дітям, це — друзям, а те — гостям». Хто спробує — того стримає жадібність.

Нехай людина і знає, що треба боротися за батьківщину: її відверне страх; що заради друзів слід трудитися до сьомого поту: їй завадять насолоди; що найгірша образа для дружини — коханка: її змусить чинити навпаки похоть.

Отже, так само марно давати настанови, не усунувши спочатку все, що перешкоджає цим настановам, як і марно класти комусь на видному місці зброю та підсувати її ближче, не звільнивши йому рук, щоб він міг взятися за зброю. Щоб душа могла піти назустріч нашим настановам, її слід звільнити.

Як ви думаєте, про що пише Сенека?
🗝️ Від чого треба звільнити душу, щоб був сенс у всіх цих книгах, порадах, настановах?