Життя не стало на паузу

Війна забрала в нас частину свободи, безпеки й можливості планувати. Але вона не поставила на паузу саме життя.
Світ продовжує рухатися. Професійні вимоги не зникають. Конкуренція не зупиняється. І якщо ти звик швидко розвиватися, проста порада «знизь очікування і бережи себе» може звучати не лише безпорадно, а й небезпечно та дратуюче.

Тому питання не в тому, як дозволити собі меньше зусиль.

Питання в іншому:
Як продовжувати рухатися, коли звичні джерела сили та контролю більше не працюють?

Теорія самодетермінації (мою улюблена теорія мотивації) пропонує три опори:

автономність, майстерність і пов’язаність.

Якщо ці три аспекта ми тримаємо на належному рівні наша мотиваціє стабілізується і навіть посилюється.

Автономність у цих умовах - це здатність бачити межу між тим, що в тебе забрали, і тим, що все ще залишається твоїм.

Я не обираю обставини. Але я можу обирати напрямок, спосіб дії, власні стандарти та те, заради чого продовжую рухатися.

Під час війни навколо надто багато невизначеності. Частина планів може зруйнуватися за один день, а значна кількість подій взагалі знаходиться поза нашим контролем.
Тому особливо важливо свідомо визначати ті сфери життя, в яких ми все ще можемо впливати на результат і бачити власний розвиток.

Для багатьох із нас одна з таких сфер - тіло.

Ми можемо ставати сильнішими, витривалішими, краще відновлюватися, працювати зі сном, рухом і фізичним станом незалежно від обставин.
Зовнішній світ може бути нестабільним, але процес тренування все одно дозволяє бачити: учора я міг одне, сьогодні можу трохи більше. Це дуже потрібний сигнал мозку в таких обставинах.

Ще одна така сфера - професія. В даному випадку більшість з нас гравці в покер. І це велика перевага адже ми можемо зростати навіть в цих умовах.

Ми не контролюємо дисперсію. Не контролюємо конкретний результат турніру. Не контролюємо значну частину зовнішніх умов.
Але ми можемо ставати сильнішими гравцями.
Глибше розуміти гру. Виправляти помилки. Розвивати мислення. Покращувати дисципліну, концентрацію та якість рішень.
І тут уже з’являється можливість впливати на наступну опору.

Компетентність (майстерність) - це не просто зберігати старий рівень. Це бачити, що ти продовжуєш ставати сильнішим, навіть якщо тепер розвиток виглядає інакше.
Але для цього прогрес має бути видимим.
Потрібен план.
Потрібна структура.
Способи відслідковування прогресу.

Потрібне розуміння того, над чим саме я зараз працюю і за якими ознаками зрозумію, що став кращим.
Коли навколо багато хаосу, його частково врівноважують порядок і структура.

Це створює простір, у якому психіка знову отримує досвід:

я можу впливати;
я можу діяти;
я можу бачити результат своїх дій;
я продовжую рухатися.

Тут важливо оцінювати себе не лише за великими результатами чи перемогами, а бачити мінімальний прогрес.

Потрібно помічати реальні докази позитивної динаміки:

— я швидше повертаюся до роботи після зриву;
— краще керую увагою;
— навчився працювати в умовах невизначеності;
— не припинив навчатися;
— краще розумію свою гру в такому то споті;
— знаходжу нові способи досягати результатів.

Це факти, які показують моєму мозку: моя здатність розвиватися не зникла - вона адаптувалась, я сильний.

Пов’язаність також потрібно налаштовувати заново.
Не закриватися від реальності, але й не дозволяти новинам безперервно захоплювати свідомість.
Не намагатися витримати все самостійно, але й не віддавати іншим відповідальність за власне життя.
Залишатися в контакті з людьми, професійним середовищем, знаннями, майбутнім і тим, що ми можемо створювати вже зараз.
Хоча інтуїтивно буває хочеться закритись і піти в себе. На якийсь час це можна зробити але як постійна практика не бажана.

Справжня адаптація полягає зараз в тому, щоб навчитися зберігати напрямок, використовуючи свідомо систему опор.

Війна визначає багато наших обставин.
Але вона не повинна отримати право остаточно визначати, ким ми стаємо.