Після 17 років у покері починаєш розуміти просту річ. Це гра не про карти. І навіть не про гроші. Це гра про страх. Люди приходять у покер, щоб виграти. Вони платять бай ін, сідають за стіл, щось планують. Але вже з перших рішень стає видно інше. Їхня справжня мета не заробити, а не програти. Страх втрати керує всім. Він впливає на рішення префлоп і постфлоп, на кожен кол і кожен чек. Дуже часто гравець думає не про те, як заробити більше, а про те, як програти менше. Більшість рішень у покері приймаються не для максимізації прибутку, а для мінімізації болю. Не виграти більше, а зменшити втрати. Саме тому гра так часто виглядає пасивною. І тут важливо чесно назвати цифру, яку багато хто не хоче приймати. У турнірному покері близько 80 відсотків гравців програють. Не тому, що вони слабкі або роблять все неправильно. А тому, що так влаштований турнірний покер. Один виграє. Всі інші вилітають. Ми сідаємо за стіл у грі, де програш є базовим сценарієм. Але при цьому весь час намагаємося його уникнути. Ми боїмося того, що майже напевно станеться. І саме цей страх змушує грати так, ніби головна мета це вижити якомога довше, а не виграти турнір. Покер безжальний, але чесний. Він не карає за поразку. Він карає за страх перед нею. І як би дивно це не звучало, у грі, де 80 відсотків програють, є проста істина. Щоб виграти, треба бути готовим програти.