⚡️Самотність і соціальна залученість.

Самотність традиційно розглядають через призму недостатньої кількості соціальних контактів.

У дослідженні Jeffrey A. Hall, Natalie Pennington та Amanda J. Holmstrom, опублікованому в PLOS ONE у 2025 році, було проаналізовано дані 4 812 дорослих віком від 18 до 95 років.

Дослідники оцінювали рівень самотності, соціальної ізоляції, відчуття зв’язку з іншими, соціальної підтримки, товариства та кількість друзів.

Одним із ключових результатів стало те, що соціальне благополуччя та соціальне неблагополуччя можуть співіснувати.

Особливо це проявлялося у дорослих: вони могли мати достатню кількість друзів, соціальних контактів і можливостей для взаємодії, але водночас демонструвати вищі показники самотності.

Автори пов’язують це з особливостями періоду ранньої дорослості — часом, коли людина переживає багато змін: завершення навчання, початок професійної діяльності, переїзди, формування або завершення романтичних стосунків, зміну соціального оточення.

Такі переходи можуть порушувати звичні соціальні структури та відчуття стабільності у стосунках.

Цікаво, що кількість соціальних контактів і суб’єктивне відчуття соціальної пов’язаності — не одне й те саме.

Тому під час оцінки самотності важливо враховувати не лише те, скільки людей є в соціальному оточенні людини, а й:
• наскільки стабільними є її стосунки;
• чи має вона відчуття соціальної підтримки;
• чи присутнє відчуття приналежності;
• наскільки легко підтримувати близькі зв’язки;
• які життєві зміни людина переживає зараз.

Як висновок, самотність є складним психологічним і соціальним феноменом, який не можна пояснити виключно відсутністю соціальних контактів.

📚 Джерело:
Hall J. A., Pennington N., Holmstrom A. J. (2025). Lonely and connected in emerging adulthood: The ambivalence of sociality in a time of transitions. PLOS ONE, 20(11), e0334787.