☕️Про синдром «Я сама», або «Чому ти так сильно втомилися» ☕️Часто на сесіях я чую одну й ту саму фразу: «Я просто хочу, щоб мене всі залишили в спокої. Я нічого не хочу вирішувати, я просто хочу в куток».Причому приходять дівчата, у яких збоку все нібито супер. Усе налагоджено, робота працює, діти доглянуті, чоловік нормальний. Але всередині якась здавлююча втома. Навіть не фізична, а саме психологічна. Організм ніби онімів.І коли ми починаємо розбиратися, виявляється, що людина вже роки живе в режимі такого собі контролюючого органу. Це коли ти тримаєш у голові мільйон завдань одночасно. Робочі дедлайни, оплату комуналки, списки продуктів, графік тренувань дитини. Але найгірше те, що ти постійно працюєш емоційним амортизатором для всієї родини. Ти стежиш, щоб мама не образилася, щоб чоловік не ходив насуплений, щоб діти не билися, було все чисто і зроблено.Це називається гіперконтролем. І ми вчимося цьому не від хорошого життя. Колись давно, ще в дитинстві, твій мозок зафіксував ідею: «Якщо я розслаблюся, то усе рухне. Якщо я не зроблю, то ніхто не зробить». І все, система запустилася. Ти виросла дуже сильною, дуже надійною дівчинкою.Але бути сильною без перерви - це катастрофа для психіки.Ти прокидаєшся вже втомленою. Тебе починає дико дратувати чоловік чи дитина через якусь банальну дрібницю. Насправді ти злишся не через непомиту чашку. Твоя психіка просто кричить: «Я більше не можу нести відповідальність за весь цей всесвіт! Відчепіться від мене!»Свобода і спокій починаються там, де ти приходиш додому і кажеш близьким чесно: «Я втомилася, я не хочу нічого вирішувати і приймати жодних рішень. Обійміть мене, або просто не чіпайте годину».Бути слабкою, вразливою і неідеальною - можна. Світ не розвалиться, якщо ти на якийсь час вийдеш із стану управління цим світом.