Повідомлення telegram каналу - @psychologist_from_god

У світі, де все минає, де час забирає навіть найбільш значущі моменти, людині варто вчитися дивитись на своє життя через призму вічності.
Смерть, яка здається кінцем, насправді є початком переходу в те, що не підлягає часу і змінам. Душа, яку кожен носить у собі, створена для вічного життя, і смерть — це лише двері, через які вона проходить.
Молячись за померлих, ми не лише висловлюємо любов до тих, хто пішов, але й визнання Божої влади над життям і смертю. Це акт покори перед вічним, через який ми вчимося приймати смерть як частину цього життєвого порядку, що просякнутий Промислом Творця.
Вічне життя — це не просто продовження часу після смерті. Це реальність, яка вже присутня тут і зараз, у кожній миті нашого життя і в сьогоднішніх наших молитвах зокрема. Живучи з вірою, ми вступаємо у вічність, бо саме віра дозволяє нам побачити більше, ніж те, що може запропонувати ця минуща очевидність. Ми повинні навчитися молитися не для того, щоб уникнути смерті, але щоб знайти мир у її неминучості, розуміючи, що справжнє життя починається саме тоді, коли ми віддаємо себе у руки Бога.
Молячись за померлих, ми свідчимо вічність, що вже поміж нас, свідчимо любов, що більша за смерть, свідчимо себе і їх, як живі і вічні душі. У Бога немає померлих.
Смерть не є останньою поразкою. Молитва за померлих є для нас, живих, засобом підготовки до власної смерті і водночас способом зберегти зв'язок любові з тими, кого вже нема поруч. Вона спонукає нас звернутися до вічного і знайти втіху в тому, що душі померлих вже увійшли у простір Божої благодаті, де час і страх не мають сили. Спонукає нас до надії і очікування зустрічі. Коли те визначить Божий задум про нас, але ми чекаємо побачитись із тими, кого любимо попри смерть.
Мир у Христі їхнім душам, Царство Небесне 🫶
#іпровіру